|
Дженніфер Гарнер
Дже́нніфер Енн Га́рнер (англ. Jennifer Anne Garner; нар. 17 квітня 1972, Х'юстон, США) — американська акторка та продюсерка. Лауреатка премій «Золотий глобус» (2001), «Сатурн» (2003) та Гільдії кіноакторів США (2004). Ранні роки та освітаНародилася 17 квітня 1972 року в місті Х'юстон (штат Техас), але у віці 3-х років переїхала з сім'єю до Чарльстона (штат Західна Вірджинія). Її батько, Вільям Джон Гарнер, працював інженером-хіміком в корпорації Union Carbide, а мати, Патрісія Енн Інгліш, була домогосподаркою (згодом вчителювала і викладала англійську мову в місцевому коледжі). Дженніфер була середньою дитиною в сім'ю (вона має старшу сестру Меліссу Гарнер Вайлі і молодшу сестру Сюзанну Кей Гарнер Карпентер). Дженніфер назвала себе «типовою середньою дитиною, яка прагнула вирізнити себе в порівнянні з досконалою старшою сестрою».[5] Назвала свою сім'ю доволі консервативною. Малою Дженніфер відвідувала з родиною церкву в неділю та біблійну школу.[6] У підлітковому віці їй та сестрам батько не дозволяв наносити макіяж, фарбувати нігті, проколювати вуха, фарбувати волосся.[7] Дитиною відвідувала середню школу Джорджа Вашингтона в Чарльстоні.[8] Після закінчення школи Гарнер у 1990 році вступила в університет Денісон (у місті Гранвіль, штат Огайо). Спочатку вступивши на факультет хімії, згодом записалася в акторський клас, після чого змінила факультет і вступила на театральну драматургію. На думку акторки, її любов до гри та театру виникла в дитинстві. Коли вони з мамою читали ролі в книжці, через що Гарнер «могла відчувати себе іншою людиною». Проте вона ніколи не думала, що це вийде за межі хобі, адже вона також любила і науку.[9] Осінній семестр 1993 року вона навчалась у Національному театральному інституті при Театральному центрі Юджина О'Ніла у Вотерфорді, штат Коннектикут. Під час літніх канікул у коледжі грала в «літньому театрі».[10] У 1994 році здобула звання бакалавра театрального мистецтва.[11] Кар'єра1990-ті: перші кроки й теледебютСтуденткою Гарнер, крім виступів у літньому театрі, також продавала там квитки, будувала декорації, створювала костюми та прибирала.[12] Ще вона їздила по різних театрах, театральних фестивалях для участі у виставах та для роботи. Вона працювала в театрі Тімбер-Лейк у Маунт-Керроллі, штат Іллінойс у 1992 році. В театрі Барн в Августі (штат Мічиган) у 1993 році. На Шекспірівському фестивалі Джорджії в Атланті (штат Джорджія) у 1994.[13] У 1995 році Гарнер переїхала у Нью-Йорк.[14] В перший рік у місті влаштувалась дублеркою в театральній виставі і заробляла $150 на тиждень.[15] Перша поява Дженніфер Гарнер на телеекранах відбулась у мінісеріалі «Зоя» (1995).[16]. Крім цього, у 1996 році вона з'явилась ще в 2 мінісеріалах, в незалежному короткометражному кіно та телевізійних юридичних драмах «Закон і порядок». У 1997 році Гарнер переїхала у Лос-Анджелес. Там вона отримала свою першу головну роль у телевізійному вестерні «Rose Hill» (1997). З 1997 до 1999 року включно акторка зіграла лише незначні епізодичні ролі в 11 серіалах та фільмах.[17] 2000-ті: прорив у кар'єрі та підкорення ГоллівудуУ 2000 році Гарнер вперше з'явилась в доволі успішному фільмі — в голлівудській комедії «Чувак, де моя машина?» разом з Ештоном Катчером. У 2001 році виконала кілька епізодичних ролей: разом зі своїм чоловіком Скоттом Фолі в драмі «Час крадіжки» і роль медсестри у військовій драмі «Перл-Гарбор». З 2001 до 2006 грала головну роль у шпигунському серіалі-трилері «Псевдонім (Alias)» (протягом усіх 5 сезонів).[17] За цей час її зарплатня зросла від початкових 40 тис. доларів за серію до 150 тис. доларів.[18] За цю роль отримала премію Гільдії кіноакторів за найкращу жіночу роль у драматичному серіалі, премію «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль у серіалі (і 3 номінації «Глобус»), а також чотири номінації на премію «Еммі Праймтайм» за найкращу жіночу роль.[19] Поки тривав показ серіалу «Псевдонім», Стівен Спілберг запропонував Гарнер роль у фільмі «Впіймай мене, якщо зможеш». Режисер був переконаний, що «Гарнер стане наступною суперзіркою»[20]. Під час зйомок і показу серіалу акторка знялась ще в одній стрічці — супергеройському фільмі від Marvel Studios «Шибайголова», де втілила Електру. Для цієї ролі вона 6 тижнів тренувалась і вчилася бойовим мистецтвам.[21]. Також у 2003 році Гарнер озвучила саму себе в епізоді «Сімпсонів». У 2004 отримала свою першу головну роль у фільмі: в романтичній комедії «Із 13 в 30». Вона зіграла підлітку, яка зранку після 13-го дня народження прокинулась у тілі себе 30-річної. У 2005 році повторила роль Електри, але вже у повноцінному фільмі про цю героїню, проте фільм не отримав очікуваного успіху.[17] У грудні 2005 року Гарнер народила доньку[22], тому до кар'єри повернулась у 2007 році. Першою її роллю була роль другого плану в фільмі «Джуно» (Гарнер зіграла майбутню нерідну матір Ванессу). Фільм отримав схвальні відгуки. Зокрема, Кайл Бьюкенен з журналу New York Magazine у своїй рецензії написав: «Сценарист Діабло Коді та режисер Джейсон Райтман майстерно використали вроджену людяність Гарнер як козир фільму»[23]. Критикиня Ліза Шварцбаум з Entertainment Weekly в рецензії на фільм зауважила, що «Гарнер ще ніколи не була милішою та симпатичнішою, ніж у цьому фільмі».[24] За цю роль акторка була номінована на 5 кінопремій[25]. Того ж року Дженніфер Гарнер зіграла спецагентку ФБР у фільмі «Королівство»(2007). Під час зйомок фільму вона годувала дитину. Від виснаження і спеки Гарнер під час зйомок отримала тепловий удар.[26] У листопаді 2007 — січні 2008 року Гарнер грала Роксану в постановці «Сірано де Бержерак» (у театрі Річарда Роджерса на Бродвеї).[27] Готуючись до ролі, Гарнер багато працювала з вчителем вокалу, брала уроки хореографії та французької мови.[28] Театральна критика позитивно відгукнулась про її виступ.[29][30] Вистава була записана та демонструвалась на американському телеканалі PBS у 2008 році.[31] У 2009 році Гарнер з'явилась у двох романтичних комедіях. У «Привиди колишніх подружок» виконала головну роль разом з Меттью Мак-Конагей. Фільм отримав посередні відгуки акдиторії та критики. Зокрема, на сайті Rotten Tomatoes стрічка отримала «гнилий помідор» від критики — рейтинг 28 % зі 100 %. Від аудиторії відгуки і рейтинг був трохи кращий — 40 % зі 100 %.[32] Друга комедія 2009 року з участю Гарнер — «Винахід брехні». Цю стрічки критика оцінила трохи краще. Зокрема, зауважили, що «Гарнер знову довела, яка вона запаморочлива у комедіях»[33] та що «Дженніфер Гарнер ніколи не була кращою на екрані».[34] 2010-ті: ролі матерів та сімейні фільмиНа початку 2010-х Гарнер мала спад кар'єри і участь у не дуже вдалих фільмах. Зокрема, у 2010 зіграла у фільмі День Святого Валентина. Хоч фільм отримав негативну реакцію критики (за відгуками критиків фільм має «гнилий помідор» на сайті оцінок Rotten Tomatoes і рейтинг 18 %)[35], проте стрічка більш ніж окупилась. Світові касові збори склали понад 212 млн доларів.[36] У 2011 з'явилася ще в одному невдалому фільмі — «Артур». Фільм провалився і в прокаті, і по відгуках критики та аудиторії.[37] У 2012 вийшов трохи успішніший фільм з участю Гарнер — драма «Дивне життя Тімоті Гріна». [38] В цьому фільмі вона вперше зіграла матері. Саме переконливість Гарнер у ролі матері відзначила критика.[39] Ще один не дуже успішний фільм з Гарнер, який також вийшов у 2012 році — «Масло». В цій комедії вона втілила конкурентну та амбітну жінку, яка брала участь у місцевому конкурсі скульптур з масла у маленькому містечку Айова. І хоч фільм отримав неоднозначні відгуки критики, проте стосовно ролі Гарнер вони відгукувались переважно позитивно. Наприклад, Пітер Дебрюж з Variety зауважив, що це "найкраще використання комедійного таланту Дженніфер Гарнер на великому екрані з часів фільму «З 13 в 30».[40] У 2013 Гарнер знову зіграла разом з Меттью Мак-Конагей — в драмі «Далласький клуб покупців». Вона втілила лікарку, яка лікує хворих на СНІД у Техасі в середині 1980-х. Фільм отримав дуже схвальні відгуки кінокритики та високий рейтинг від глядачів — на сервісі оцінки Rotten Tomatoes стрічка отримала рейтинг 92 % зі 100 % від критиків, і 91 % — від глядачів.[41] Високими були і касові збори, фільм в 11 разів окупив свій бюджет.[42] Гарнер отримала номінацію на премію Гільдії кіноакторів і премії CinEuphoria Awards.[43] Девід Едельштейн з журналу New York Magazine сказав: «Це не дуже вдала роль, але я дійшов до того, що радий бачити Гарнер у чому завгодно. Вона не здатна на фальш" [44]. Також у 2013 році Гарнер стала першою зірковою представницею італійського модного бренду Max Mara [45]. У 2014 році Гарнер знялася у спортивній драмі «День драфту» в ролі вигаданої аналітикині ліміту зарплат команди «Клівленд Браунс». Критика сприйняла фільм неоднозначно, і Мік ЛаСалл з The San Francisco Chronicle, описуючи її роль, зауважив: «Це не така вже й велика роль, але вона дуже мила в ній. Можливо, колись хтось дасть Гарнер шанс бути кимось іншим, а не просто ідеально милою" [46]. Гарнер також знялася разом зі Стівом Кареллом в екранізації популярної дитячої книги “Александр і жахливий, жахливий, поганий, дуже поганий день” 2014 року, зігравши матір головного героя. Фільм зібрав 101 мільйон доларів у світовому прокаті [47], — зазначає Сенді Ангуло Чен з Washington Post: «Гарнер, яка вже давно опанувала мистецтво грати заклопотаних і перевантажених роботою мам, приємно виснажена"[47][48]. Іншою її роботою в 2014 році стала роль матері, яка надмірно опікується дітьми, у драмі “Чоловіки, жінки і діти” режисера Джейсона Райтмана з Розмарі Девітт, Джуді Грір, Діном Норрісом і Адамом Сендлером у головних ролях. Фільм зібрав 2,2 мільйона доларів у світовому прокаті,[49] а Крістофер Орр з «The Atlantic» сказав: «Гарнер робить те, що потрібно: Гарнер робить все, що може в ролі пекельної мами-шпигунки, але, зрештою, це не так вже й багато. Роль схожа на карикатуру на її гру в «Юноні», за винятком остаточної (і важливої) спокути" [50]. Наприкінці 2014 року компанія Capital One підписала Гарнер як представницю своєї кредитної картки Capital One Venture Air Miles [51]. У 2015 році вона знялась у фільмі «Денні Коллінз», драмі, натхненній реальною історією фолк-співака Стіва Тілстона, з Аль Пачіно та Аннет Бенінг у головних ролях, Гарнер виконала другорядну роль дружини героя Боббі Каннавале. Фільм вийшов в обраних кінотеатрах і був тепло прийнятий критикою; Стефані Меррі з The Washington Post відчула, що Гарнер дала фільму «потужний поштовх емоцій» [52]. .png) 2016 року Гарнер з'явилася в християнській драмі «Чудеса з небес», зігравши матір молодої дівчини, яка була на межі життя і смерті, а згодом вилікувалася від невиліковної хвороби. Фільм зібрав 73,9 мільйона доларів у світовому прокаті[53] і отримав загалом змішані відгуки від критики, яка вважала, що він «максимально використовує видатну гру Гарнер» [54]. Кен Яворовскі з The New York Times похвалив «віддану» і «сердечну» гру,[55] а Найджел Сміт з The Guardian визнав «її тонко виконану роботу ... надзвичайно ефективною» у фільмі, який в іншому випадку є “грубо маніпулятивним” [56]. Також у 2016 році Гарнер знялася в комедії “Дев'ять життів”, яка отримала високу оцінку критики, зігравши другу дружину батька-трудоголіка, який зациклився на новому коті своєї доньки. Виконала епізодичну роль у фільмі «Нестерпні леді» (2016). Гарнер з'явилася в драмі «У всьому винен єнот», прем'єра якої відбулася на TIFF і вийшла в прокат у травні 2017[57] Також у 2017 році вона знялася у фільмі «Племена Палос Вердес» і в режисерському дебюті подруги Джуді Грір «Подія монументального масштабу» [58]. 2018 року знялася у фільмі «З любов'ю, Саймон», екранізації роману для юнацтва Саймон і програма Homo sapiens [59]. Того ж року Гарнер озвучила роль Мами Лами для оригінального анімаційного дошкільного серіалу Netflix «Лама Лама», а також виконала головну роль у бойовику-помсті «М'ята», який вийшов на екрани 7 вересня [60]. У серпні 2018 року Гарнер була удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави[61]. Variety похвалив її «променисту привабливість» і сказав, що вона поступається лише Тому Генксу [62]. Також у 2018 році вона отримала головну роль у комедійному серіалі HBO «Кемпінг», заснованому на однойменному британському телесеріалі. 2020-тіУ 2020 році Гарнер зіграла головну роль у комедійному мінісеріалі Quibi «Домашнє кіно: Принцеса-наречена», «фанатському» відтворенні однойменного фільму 1987 року, знятому в соціальній ізоляції під час пандемії COVID-19. Знятий у навмисно саморобній манері, він був створений для збору коштів для World Central Kitchen[63]. Вона також продюсувала та виконала головну роль у сімейній комедії Netflix "День «Так»" режисера Мігеля Артети, що вийшла на екрани в березні 2021 року [64][65]. У 2022 році Гарнер знялася в науково-фантастичному бойовику «Проєкт Адам», який возз'єднав її з Марком Руффало з часів «З 13 у 30». Того ж року вона з'явилася в епізоді науково-фантастичного комедійного серіалу Upload на Amazon Prime Video. У 2023 році Гарнер з'явилася як постійна учасниця серіалу у відродженні ситкому Starz «Майстри вечірок» [66]. Того ж року Гарнер виступила виконавчою продюсеркою і зіграла роль Ганни Голл в обмеженому серіалі таємничої драми Apple TV+ «Останнє, що він мені сказав», заснованому на однойменному романі [67]. Гарнер зіграла роль Джесс Вокер у сімейній комедії «Сімейна підміна», яка вийшла на Netflix у листопаді 2023 року. Це фільм, заснований на книзі Bedtime for Mommy Емі Краус Розенталь. Сюжет зосереджений на родині, яка через космічну випадковість міняється тілами. Гарнер у цьому фільмі грає роль матері сім'ї, а її партнера, Білла Вокера, зіграв Ед Гелмс.[68] Того ж року стало відомо, що Гарнер повернеться до ролі Електри Натчіос у фільмі про супергероїв кіновсесвіту Marvel «Дедпул і Росомаха», який вийшов на екрани 26 липня 2024 року [69]. Особисте життяПерший чоловік Дженніфер Гарнер — Скотт Фолі, з яким вони познайомились на знімальному майданчику під час роботи над серіалом «Фелісіті» (1998).[5] Пара побралася 19 жовтня 2000 року. Гарнер подала на розлучення у травні 2003 року. У офіційних документах акторка назвала причиною розірвання шлюбу «непримиренні розбіжності у поглядах». Згодом Фолі заявив, що не було жодної зради або інших стосунків, вони розлучились мирно і з обопільної згоди.[70] У березні 2004 подружжя офіційно оформило розлучення. З серпня 2003 року до середини 2004 року Гарнер зустрічалась зі своїм партнером по серіалу «Псевдонім» Майклом Вартаном.[71] У середині 2004 року акторка почала зустрічатися з Беном Аффлеком. До цього вони мали лише дружні стосунки, адже разом грали у двох фільмах — у 2001 році в фільмі «Перл-Гарбор» і у 2003 в фільмі «Шибайголова». Після 9 місяців стосунків Аффлек зробив пропозицію Гарнер.[72] Вони побралися 29 червня 2005 року на Карибах. На весіллі були присутні лише 2 гостей: Віктор Гарбер, який проводив церемонію, і його чоловік Райнер Андрісен. Гарбер — колега Дженніфер, який у серіалі «Псевдонім» грав роль її батька. Для проведення церемонії шлюбу він отримав сертифікат в інтернеті.[73] У шлюбі з Аффлеком акторка народила трьох дітей. Двох доньок Вайолет Енн Аффлек (1 грудня 2005 року)[22] і Серафіну Роуз Елізабет Аффлек (6 січня 2009 р.н.)[74] , а також сина Семюеля Гарнер Аффлека (у 2012 році)[75]. Після 10 років шлюбу подружжя оголосило про намір розлучитися (у червні 2015).[76] У квітні 2017 року вони разом подали юридичні документи, вимагаючи спільної фізичної та юридичної опіки над своїми дітьми.[77] Розлучення було офіційно завершено в жовтні 2018 р.[78] Гарнер підтримувала боротьбу Аффлека з алкоголізмом під час та після їхнього шлюбу.[79] Згодом Аффлек в інтерв'ю виданню The New York Times підтвердив, що його алкоголізм «створив ще більше проблем у шлюбі» і був однією з причин розлучення з Гарнер.[80] Фільмографія
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
