Демогоргон

Демогоргон
Медіафайли у Вікісховищі

Демогорго́н (англ. Demogorgon) чи Демогано́н (лат. Daemoganon) — табуйоване ім'я демона підземного світу з античних текстів. Приписується до грецької міфології, хоча воно, імовірно, виникло в IV столітті внаслідок неправильного прочитання переписувачем коментаря до латинської поеми I ст. Ім'я в такому разі є спотвореним словом деміурго́н (грец. δημιουργόν, творець).

Етимологія

Найпоширеніша наукова точка зору виводить ім'я Демогоргон, яке вперше згадується в коментарі Лактанція Плацидуса (близько 350–400 рр. н. е.) з латинської поеми I ст. н. е. «Тебаїда» (Фіваїда) Публія Папінія Стація[1]. Воно виникло наслідок неправильного прочитання переписувачем коментаря IV століття грецького слова грец. δημιουργόν (dēmiourgón, у формі знахідного відмінку від грец. δημιουργός, «деміург»)[2].

Коментар Лактанція Плацидуса, що спирається на посилання до більш ранніх відомих йому рукописів став найпоширенішим середньовічним коментарем до цієї поеми Стація і передається у більшості ранніх видань до 1600 р[3]. Коментар помилково приписувався іншому Лактанцію, християнському авторові Луцію Целію Фірміану Лактанцію, хоча коментатор, схоже, був прихильником мітраїзму[4].

В коментарях до «Тебаїди» (Фіваїди) Демогоргон з'являється як «верховна істота троїстого світу» (лат. triplicis mundi summum). В одному рукописі автор говорить про Стація:

«Dicit deum Demogorgona summum, cuius scire nomen non licet» (Він каже, що бог Демогоргон, владика, імені якого не дозволено знати)[5].

Демогоргон ніде не згадувався до Лактанція жодним письменником, язичником чи християнином. Однак, існує кілька різних рукописних традицій, у тому числі така, що дозволяє більшості критичних редакторів вказувати на «демоіргон», як на певну форму помилки грецького «деміургон».

В X столітті Демогоргон згадується у серії коротких приміток до «Фарсалії» Марка Аннея Лукана відомих як «Довідник з Лукана» (лат. Adnotationes super Lucanum), що входив до «Бернських коментарів» Лукана (італ. Commenta Bernensia)[6].

В XIV ст Боккаччо в своїй визначній ''«Genealogia Deorum Gentilium»''^[en] посилається на загублені зараз роботи Теодонтія^[en][7] (лат. Theodontius) та визнаний візантійський твір цього майстра «Афінський Пронапід», як на авторитетне джерело того, що Демогоргон є попередником усіх богів.

Історик мистецтва Жан Сезнец^[en] (англ. Jean Seznec) доводив — «Демогоргон — це граматична помилка від „стань богом“»[8].

Варіанти назв, наведені науковцем Рікардом Янке (Ricardus Jahnke), включають латинські «demoirgon», «emoirgon», «demogorgona», «demogorgon», причому перший критичний редактор Фрідріх Лінденброг (Фрідрікус Тіліоброга — Fridericus Tiliobroga) використав «δημιουργόν» (dēmiourgón), як прототип у 1600 році.

Інші теорії виводять назву від поєднання слів грец. δαίμων — англ. daemon (демон, як в ранньому середньовіччі називали духів узагалі) та грец. γοργός (gorgós) — швидкий або грец. Γοργών (Gorgṓn) — горгони давньогрецькі чудовиська, вперше засвідчені в Теогонії Гесіода[9].

В літературі

Демогоргон зображувався християнськими письменниками як демон пекла. Джон Мілтон в своїй поемі «Утрачений рай» «англ. Paradise Lost» (II. 966.) писав:

«Оркус і Адес, і страшне ім’я Демогоргона»

Однак, Мілтон мав на увазі не мешканців християнського Пекла, а неоформлений простір, де панує Хаос разом з Ніччю. В епічній поемі Мілтона Сатана проходить цим регіоном, подорожуючи з Пекла на Землю.

У Крістофера Марлоу в III сцені його п'єси «Доктор Фауст^[en]» (між 1589 та 1592) ім'я Демогоргона промовляє Фауст, викликаючи Мефістофеля латинським заклинанням.

Голландський демонолог XVI століття Йоганн Вейєр описав Демогоргона як володаря долі в ієрархії пекла[10].

Згідно з роботою італійського поета XVI ст Лудовіко Аріосто «I Cinque Canti» (1516)[11], Демогоргон має чудовий храмовий палац у горах Імаво (сучасні Гімалаї), куди кожні п'ять років богині Долі та духи викликаються, щоб з'явитись перед ним і дати звіт про свої дії. Вони подорожують повітрям різними дивними засобами, і нелегко знайти відмінності між цим збором та відьомським шабашем. Коли на основі поеми Аріосто Філіп Кіно^[ru] поставив лібрето до опери Жана Батіста Люллі «Роланд», що виконувалася у Версалі, 8 січня 1685, Демогоргон був королем фей і майстром церемоній.

В іграх

В фантазійній настільній рольовій грі Dungeons & Dragons (укр. «Підземелля і дракони») — Демогоргон виписаний самопроголошеним могутнім князем демонів, якого визнають і смертні і його побратими. Демогоргон в останньому друкованому випуску журналу Dragon був названий одним із найбільших лиходіїв в історії D&D[12].

В кіно

Демогоргон — ім'я істоти з паралельного світу в американському науково-фантастичному серіалі виробництва Netflix — «Дивні дива» (англ. Stranger Things) 2016 року[13]. Ця істота була натхненна грою Dungeons & Dragons і отримала свою назву від неї.

Див. також

• Абаддон (лат. Abaddon), ангел безодні.

Примітки

1. Statius, Thebaid iv.500-518, уривок, який часто пов'язують з твором Лукана, Фарсалія vi.744–49, де, однак, Демогоргон не вказаний. Див. примітки до Lucan 6.744 у виданні Г.Вянсіно (G.Viansino) (Mondadori, 1995).
2. Jahnke 1898, Sweeney 1997, Solomon 2012
3. H. Anderson, The Manuscripts of Statius (Arlington, VA, 2009), vol. 2, pp. 83–85 and 191—202
4. J. François, Le Scoliaste de la Thébaïde de Stace, Mémoire de licence, Liège, 1936, p. 82. R.D. Sweeney (ed., Lactantii Placidi in Statii Thebaida commentarii libri XII (Stuttgart/Leipzig: Teubner) 1997) також вказує на те, що іншого Плацидуса, християнського граматика, не слід плутати з цим Лактанцієм: «glossae Placidi (ut uidetur, Christiani) nullo modo auctori nostro sunt adscribendae» (p. viii)
5. Thebaid 4.516
6. «Бернська школа» [Архівовано 23 березня 2021 у Wayback Machine.]; Adnotationes super Lucanum, vi.746, (Daniel Ogden. Magic, Witchcraft, and Ghosts in the Greek and Roman Worlds, Oxford University Press, 2002, p. 198.)
7. Карло Ланді (Carlo Landi) в своїй монографії «Демогоргон» 1930 р. стверджував, що згадуваний Боккаччо Теодонтій був філософом з Кампанії IX-XI століття.
8. Seznec, Jean (1940). La Survivance des dieux antiques [Survival of the Pagan Gods]. Bollingen Series. Princeton, New Jersey: Princeton University Pressопубліковано 1972. с. 221—222.
9. Гесіод, Теогонія, с.270-282
10. Rudwin, Maximilian (1970). The Devil in Legend and Literature (вид. 2nd). New York: AMS Press. с. 80. ISBN 0-404-05451-X.
11. [1] [Архівовано 27 квітня 2021 у Wayback Machine.] Ludovico Ariosto — Opere minori (tomo I)
12. Bulmahn, Jason; Jacobs, James; Mike McArtor; Mona, Erik; Schneider, F. Wesley; Todd Stewart; Jeremy Walker (September 2007). 1d20 Villains: D&D's Most Wanted; Preferably Dead. Dragon (журнал)^[ru]. Paizo. 32(4) (359): 54—69.
13. журнал «People» стаття: «The Stranger Things Cast Reveals What It's Really Like Working with a Demogorgon [Архівовано 25 вересня 2016 у Wayback Machine.]».