|
Двірник Двірни́к — професія, пов'язана з підтриманням чистоти і порядку у дворі будинку і на вулиці. У минулому — працівник, до обов'язків якого входили обслуговування і охорона багатоквартирного житлового будинку. Двірник або іншими словами прибиральник — необхідна і незамінна професія у справі підтримання чистоти в населених пунктах. Обов'язки двірників та організація їх праціДо обов'язків двірників у літній час входить прибирання території від сміття, в тому числі господарських майданчиків в місцях встановлення контейнерів для збору побутових відходів, видалення забруднення з тротуарів і проїжджої частини, поливання тротуарів, зелених насаджень, клумб і газонів; у зимовий час очищення від снігу і намерзлого льоду зовнішніх майданчиків біля вхідних дверей під'їздів будинків, прибирання від снігу, а у випадку ожеледі і слизькості оброблення посипковими матеріалами тротуарів, пішохідних доріжок, дворової території, згрібання і відкидання снігу з проїжджої частини міжбудинкових проїздів, очищення від снігу і льоду пожежних колодязів та звільнення підходу до них. Для двірників затверджують норми обслуговування. Наприклад, у теплу пору року за двірниками закріплюється територія площею від 3000 до 5000 м² в залежності від характеру покриття території та наявності на ній газонів та зелених насаджень, на який він повинен щодня наводити порядок. Як працювали двірники Києва трьох сторічУ 19 сторіччі двірники Києва заробляли по 15 карбованців на місяць. Два рази на рік — на Різдво та у Великдень — вони обходили квартири будинків та отримували грошові вітання від мешканців. Підзаробляли двірники і влітку, коли допомагали мешканцям квартир виносити та пакувати речі для переїзду на дачі. Домовласник того часу не міг просто винайняти якусь людину двірником. Спочатку претендент мав пройти співбесіду в поліційній дільниці і встати на облік. Жити мав у тому ж будинку, де служив, водночас отримував і необхідний для роботи інструмент. Приміщення двірника знаходилося на першому поверсі будинку або навіть у напівпідвалі, зазвичай це були тісні, темні кімнатки, які власник не міг здавати, щоб отримувати з них дохід. Майже весь час двірник мав знаходитись у своєму дворі, працювати зранку до пізньої ночі. Зазвичай київські двірники замикали хвіртки у дворах опівночі. А на головних вулицях міста — Хрещатику, Миколаївській, Прорізній, Володимирській, Великій Підвальній, Фундуклеївській, Великій Васильківській та Великій Житомирській — тримали відкритими до години ночі. Але і після того двірник не міг спокійно виспатися, бо мав прислухатися, чи не дзвонитиме якийсь запізнілий мешканець. І хоча ніякої офіційної такси за таку послугу не було, кожен киянин знав, що має віддячити двірника, який впустив його додому. В основному давали по 10-20 копійок. Але хто хотів пошикувати, давав і цілий карбованець.[1] Форми організації праціЗалежно від місцевих умов застосовуються такі форми організації праці двірників:
Професійний інструмент двірникаУ роботі двірника використовуються різні інструменти і пристосування, зокрема:
Допоміжні засоби
СпецодягПримітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
