|
Данилович Северин Теофілович
Севери́н Теофілович Данило́вич (5 жовтня 1860, с. Сновичі, нині Золочівського району — 16 листопада 1939[1] (за іншими даними 1942[2]), с. Старі Скоморохи, нині Галицького району Івано-Франківської області або Станиславів) — український адвокат, публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч. Швагро Василя Стефаника. ЖиттєписНародився 5 жовтня 1860 року в с. Сновичі Золочівського повіту Королівства Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Золочівського району Львівської області, Україна) в сім'ї греко-католицького священника Теофіла Даниловича (1834—1902), тоді адміністратора парафії в с. Сновичі[3], і Євфросинії з дому Романовська[4]. Закінчив Станиславівську цісарсько-королівську гімназію (1879 р.), правничий факультет Львівського університету (1885 р.), захистив докторат (1892 р.). 5 травня 1890 року в с. Стецева на Снятинщині взяв шлюб з Анною-Пелагією дочкою о. Кирила Гаморака місцевого пароха. Був одним із засновників (1890 р.) та активних діячів (з 1898-го — у складі головної управи) селянської Української радикальної партії. 1885 року був серед засновників коломийського об'єднання промисловців «Гуцульська спілка».[5]  Працював адвокатом у Станиславові (1885—1886), Коломиї (1886—1896), Кутах (1896—1900),[1] Золотому Потоці (зокрема, у 1908 році),[6] Тернополі (1896—1907[7]), Бучачі[8], Бурштині, у 1917—1918 та 1920—1927 роках — в Долині.  Разом з Іваном Франком брав участь у випуску газети «Світ» (у студентські роки)[1], журналів «Народ» та «Хлібороб». До першої світової війни — громадський діяч на Покутті.[1] Його конкурентом під час виборів до Галицького крайового сейму 1908 року був власник маєтку в Коропці граф Генрик Бадені, син маршалка Галицького крайового сейму Станіслава Бадені; селянин, громадський діяч Марко Каганець загинув під час правиборів від багнета жандарма на початку лютого 1908[9]. Після утворення у 1918 році ЗУНР був повітовим комісаром Долинського повіту. Був делегатом УНРади ЗУНР від Української радикальної партії[10], через що був ув'язнений польськими окупаційними властями до 1920-го у краківській в'язниці. На початку 1920-х став одним із засновників та керівників пропольського селянського союзу; також — друкованого органу цієї організації «Рідний край» (1920—1929)[1]. Разом з М. Яцковим та С. Твердохлібом проводив угодову акцію на користь Польської республіки, за що був виключений з УРП,[2] осуджений селянами, і з 1929 р. фактично перебував в ізоляції, а брат дружини Василь Стефаник звинуватив його в угодовстві[1]. Облишивши працю правника, господарював у власному маєтку в селі Білківцях (нині Зборівського району Тернопільської области).[7] 1935 року висував свою кандидатуру на виборах до Сейму Республіки Польща в окрузі Тернопіль — Зборів, однак обраним не був.[7] Опублікував понад 40 статей, досліджень з питань політики, статистики та економіки краю., був автором праць «Юзефінський патент з 1786 року» з власними коментарями[11], «В справі аграрних реформ» (Львів, 1909)[1]; також написав спомини про Івана Франка.[7] Помер, за даними В. Полєка,[1] Петра Гуцала та Р. Матейка, 16 листопада 1939 року[7], за даними «Енциклопедії Українознавства»[2], з якими погодився П. Шкраб'юк — 1942-го[11]. В. Полєк подав, що С. Данилович помер у с. Старі Скоморохи (нині Галицького району Івано-Франківської області)[1], П. Гуцал та Р. Матейко — що у м. Станиславові[7]. Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
