|
Гія Канчелі
Гія Олександрович Канче́лі (груз. გია ყანჩელი; 10 серпня 1935, Тбілісі — 2 жовтня 2019, Тбілісі) — видатний радянський і грузинський композитор, автор симфонічної музики, музики для театру й кіно (зокрема українського). БіографіяЗакінчив Тбіліську консерваторію у 1963 році, але перед тим встиг закінчити в 1959 році геологічний факультет Тбіліського університету. З 1970 року викладав у Тбіліській консерваторії (клас інструментування). З 1971 — завідувач музичної частини Тбіліського театру ім. Ш. Руставелі. Композитор за його четверту симфонію «Пам'яті Мікеланджело» був відзначений Державною премією СРСР у 1976 році. З 1979 року — секретар Спілки композиторів Грузинської РСР. Член Спілки кінематографістів Грузинської РСР[7]. Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка». Був одружений, у шлюбі народилося двоє дітей. З 1991 живе в Західній Європі: спочатку — у Берліні, де одержав стипендію Німецької академії мистецтв, з 1995 — на запрошення Фламандського Королівського симфонічного оркестру — в Антверпені. Хоча більшості шанувальників Гія Канчелі відомий завдяки музиці в кіно, він також був автором великих творів. Серед них сім симфоній, опера «Музика для живих» і ряд творів для хору. Канчелі був удостоєний звання Народного артиста СРСР, Державної премії Грузії, ізраїльської премії Вольфа і грузинського Ордена Честі. Помер 2 жовтня 2019 у Тбілісі від тривалої хвороби у віці 84 років[8]. Симфонічна творчістьКомпозитора не без причин вважають одним із найвидатніших симфоністів ХХ століття. Перед тим як написати першу симфонію (в 32 річному віці), Канчелі шліфував майстерність письма в інших жанрах. Також він прискіпливо вивчав досягнення симфонічної музики І пол. ХХ ст. Таким чином у своїй творчості він продовжує модерністичні пошуки Стравінського, Бріттена, Лігеті, Вареза, Лютославського, Пендерецького. Проте його музику можна радше визначити як постмодерністичну. Симфонічні полотна допомагають не тільки виявити зародження постмодернізму в творчості митця, а й виділити індивідуальні особливості. Адже всі партитури належать до різних періодів творчості: раннього
зрілого
пізнього - Шоста симфонія Творчі пошуки постмодерністів лежать не в площині розширення тембрової палітри, пошуку нової музичної мови, переосмислення системи ладо-гармонічної організації, а в напрямку створення принципово нових способів організації музичної форми. Перших п’ять симфоній Г. Канчелі - не просто одночастинні партитури, а такі форми що мають на меті уникнути найменшого натяки на сонатність чи риси сонатно симфонічного циклу (далі - ССЦ) у формі. Жодна з них не є ані програмною, ані камерною за змістом попри відносно коротку тривалість (+- 20 хв). Особливості симфонічної мови Канчелі:
Симфонія № 5П’ята симфонія замикає зрілий період творчості. Як і попередні, вона була написана н конкретне замовлення (видавництв Shirmer, Associated music publishers). Партитуру завершено в 1977 році. Вона присвячена світлій пам’яті батьків композитора Агнесси та Александра. Прем’єра - через рік в Тбілісі. Твір написаний для не типового складу симфонічного оркестру. він почвірний із використанням альтової флейти, басового кларнету, контрафаготу, квартетів валтрон і труб, трьох тромбонів та 1 туби. До складу ударних введено тамбурин, турецький барабан та там-там, дзвони, дзвіночки та клавесин (всього 10 інструментів). Ця партитура - авангардна. Не є програмною, але розкриває певну філософську/ствітоглядну ідею - невблаганність часу, якому не підвладними є хіба що спогади. Канчелі переосмислює і ССЦ і сонатну форму зокрема. Основою сонатної форми завжди є конфлікт двох образних сфер. Кожну з них виражає ГП та ПП у вигляді виразних самодостатніх мелодій. Канчелі вдалося стиснути обидві теми до мотивів на зразок теми фуґи. Доречно називати їх як теза (ніби ГП) та антитеза (ніби ПП) Теза - це мотив у виконанні клавесину. Тема в до мажорі, на основі квінтового стрибка і ходу від 1 до 5 ступеня (аля сарабанда, пасакалія, пасадобль чи басо остінато), з великою кількістю репетицій і дрібних прикрас наче відтворює ідилічну картину радісного теплого дитинства. Але тембр вибивається з загального яскравого звучання ніби чорно-біле фото на фоні реальності. Її різко обриває тема час-фатуму (антитеза). Звучить в тутті оркестру дуже пронизливо і невблаганно. Це тризвук з неакордовими звуками вниз 128 тривалостями (можна провести паралелі з бароковими риторичними фігурами: це анабасіс - символ смерті занепаду трагедії). В “експозиційному” розділі теза повторюється декілька разів - адже герой не хоче визнавати втрати і повертається у спогади. “Розробка” - на фоні ритму військового танцю хорулі звучить тема дитинства у збільшенні (аугментація) в мідних духових. Межі фрагментів розділяють гармонічні педалі низьких струнних. Це один із улюблених прийомів Канчелі (також є в творі на національну тематику “... ніби дудуки”): момент “динамічної статики”. Перед початком другої фази розвитку кілька разів звучить і теза, і антитеза, яка врешті витісняє тему спогадів. В центрі “розробки” - грандіозне проведення видозміненої середньовічної секвенції з реквієму “Dies irae” в тромбонів та туби. Це поліфонія пластів (контрапунктуюча група виконує хорулі). Отже - час забрав належне собі. Наступний розділ починається дивовижним діалогу арфи та віолончелі піцикато. Ритмічно і інтонаційно нагадує частину із православної літургії “Господи помилуй”. А далі маємо алюзії на цитати з реквіємів ХІХ та ХХ ст. Це трепетне адажіо, яке складається із алюзій та ремінісценцій на музику, яку знали та любили батьки Композитора. Як контрапункт звучить початковий момент із розділу - Господи помилуй у виконанні дзвонів на ррр чи піцикато арф. Заключний розділ (“реприза”) починається із розгорнутого епізоду проведення тези. Тут додано альтову флейту соло із цікавим прийомом: поєднання фрулато і глісандо на морморандо. Отже час-фатум перемагає - спогади наче вицвітають, вивітрюються. Це псевдо реприза, яка буде перервана вторгенням середньовічної секвенції. Після повторного проведення тези і антитези Канчелі дивує ще одним винаходом - епізодом для тутті почвірного оркестру на ррр і з сурдинами - складається враження ніби звучить не реальний оркестр - а це витвір свідомості. Кода наче б то розвіюється і тільки ритмічні обриси нагадують нам тезу і повторення перших 5 нот з теми спогадів. Отже час-фатум сильний, але і він не здатен витіснити спогадів повною мірою. ВисновкиЦе симфонія драма, котра дуже глибоко передає світ підсвідомих, але усвідомлених Канчелі переживань втрати близьких у всіх етапах. Тип сонатної форми нагадує модель симфонічної поеми. Теза і антитеза проводяться великою мірою як теми рондо. Також композитор використовує принцип колажності, що додає розвитку динаміки і кінематографічності. Умовні ГП і ПП - це теми-персонажі. В основі гармонічної мови розширена тональність. Композитор вибудовує драматургію шляхом зіткнення тиші і шуму. Концепція твору втілює ідею складної простоти. іПодібними є 5 симфонія та Реквієм для Лариси В. Сильвестрова, твори А. Пярта. Громадянська позиціяГія Канчелі засуджував агресивну політику Росії як проти Грузії, так і проти України. Зокрема на авторському концерті у Києві 14 травня 2015 композитор, дякуючи слухачам за відчуття його музики, додав:
. Казав, що події, пов'язані з Україною, змусили його переглянути багато переконань, тому довгі роки не відвідував Росію, попри то, що має там багато друзів.
. Список творів
Нагороди
Примітки
Джерело
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
