Групова робототехнікаГрупова́ робототе́хніка — порівняно нова область робототехніки, заснована на ідеї одночасного контролю дуже великої кількості роботів з метою виконання завдань, які індивідуальні машини не можуть виконати поодинці. Це досягається за допомогою комбінації мініатюризації комп'ютерів та опорно-рухових систем, ультра-легких матеріалів, компактних датчиків і бездротових технологій. Передбачається, що бажана колективна поведінка виникає із взаємодії роботів між собоюб а також їх взаємодії з навколишнім середовищем. Такий підхід відноситься до наукового напрямку по штучному колективному інтелекту, що виник при проведенні біологічних досліджень комах, зокрема, мурах, бджіл, а також при дослідженні в інших областях природи, де має місце ройова поведінка. ІсторіяРанні покоління цих роботів були порівняно великими і громіздкими, ще не мали необхідної обчислювальної потужності, щоб брати участь в яких-небудь складних операціях. Хоча вони здатні літати, вони були в основному експериментальними, розміром з птаха, спиралися на важкі компоненти з акумуляторами, які швидко розряджались. Технології значно покращилися в кінці 2000-х років, впритул підійшовши до нової ери дронів-шпигунів розміром з комаху.[1] Вони можуть імітувати структуру тіла, рух і поведінку реальних комах. Рій таких дронів може утворювати рознесену у просторі антенну решітку для ведення радіотехнічної розвідки або протяжний у просторі постановник завад [1]. Протягом наступних двох десятиліть подальші поліпшення в цій галузі та віддаленого управління дозволять машинам працювати в більш великих і продуктивних мережах, і в той же час, електронні компоненти за десятиліття зменшаться в розмірі на два порядки[2]. Мережа для «рою»На відміну від просто розподілених робототехнічних систем, групова робототехніка підкреслює велику кількість роботів, а також припускає масштабованість, наприклад, з використанням тільки локального зв'язку. Цей локальний зв'язок може бути виконаний, наприклад, на базі бездротових систем передачі даних в радіочастотному або інфрачервоному діапазонах. Від централізованого інтелекту до ройовогоОснова програмного коду майбутнього, тобто дифузний прикладний код, базується на трьох основних принципах:
Примітки
Див. також |