Гргур Бранкович

Гргур Бранкович
Народження:	1415  Вучитрн, Косово
Смерть:	16 жовтня 1459 або 17 жовтня 1459  Монастир Хіландар, Айон-Орос^[d], Греція
Поховання:	Bogovađa Monastery^d
Рід:	Бранковичі
Батько:	Джурадж Бранкович
Мати:	Ірина Кантакузина
Діти:	Вук Бранкович

Гргур Бранкович (серб. Гргур Бранковић; прибл. 1415(1415) — 16 жовтня 1459) — сербський шляхтич з монаршої династії Бранковичів, син деспота Джураджа Бранковича та грецької аристократки Ірини Кантакузини.

Життєпис

Старший син деспота Сербії Джураджа Бранковича та його дружини — грецької аристократки Ірини Кантакузини. Мав трьох братів (Тодор, Стефан, Лазар) та двох сестер (Мара, Катерина).

Після захоплення османами міста Смедерево в 1439 році батько Гргура, деспот Джурадж, дозволив йому керувати прилеглими теренами як васал турків[1]. Узимку 1440 року Джурадж Бранкович проїжджав провінцією Гргура разом з дружиною та військами, маючи намір підняти населення на повстання та повернути втрачені території.

У квітні 1441 року османи звинуватили Гргура у зраді та позбавили його володінь. За наказом султана Мурада II 8 травня того ж року його з братом Стефаном осліпили[2][3].

Згідно з дослідженнями істориків Джона ван Антверпа Файна^[en] та Сіми Чирковича, Гргур з'являється знову в 1458 року, намагаючись здобути вакантський сербський престол для себе або сина[4][5]. Згодом Гргур прийняв чернечий постриг у монастирі Хіландар у Греції, де й помер у жовтні 1459 року[6][7].

Син Гргура, Вук Бранкович, був титулярним деспотом Сербії в 1471—1485 роках.

Примітки

1. Fine, John V. A.; John Van Antwerp Fine (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. University of Michigan Press. с. 531. ISBN 0-472-08260-4.
2. umetnosti, Srpska akademija nauka i (1929). Godišnjak - Srpska akademija nauka i umetnosti, Belgrad. Srpska akademija nauk i umetnosti. с. 286.
3. Новаковић, Стојан (1972). Из српске историjе. Matica srpska. с. 201. .. и како их је 8. маја ослепио, а потом како је јуна те године Хадом-паша узео Ново Брдо и све српске градове.
4. Fine, 1994, p. 574.
5. Raška baština. Zavod za zaštitu spomenika kulture Kraljevo. 1988. с. 143.
6. Raška baština. Zavod za zaštitu spomenika kulture Kraljevo. 1988. с. 153.
7. Veselinović, Andrija; Ljušić, Radoš (2008). Srpske dinastije. Službene glasink. с. 121. ISBN 978-86-7549-921-3. Гргур се повукао у Хиландар, где се замонашио, и као монах Герман убрзо умро, 16. октобра 1459.

Джерела

• John V.A., Fine. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. — The University of Michigan Press, 1994. — ISBN 0-472-08260-4.

Сербія   Історія   Біографії