Ірина Кантакузина

Ірина Кантакузина
Народилася1400
Константинополь, Східна Римська імперія
Померла1457
Rudnik[d], Шумадійський округd, Сербія
КраїнаСхідна Римська імперія
РідКантакузін[d]
БатькоTheodore Kantakouzenosd[1]
МатиEuphrosyne Ouresina Palaiologinad[1]
Брати, сестриГеоргій Палеолог Кантакузинd
У шлюбі зДжурадж Бранкович
ДітиГргур Бранкович, Лазар Бранкович, Катерина Бранкович, Мара Бранковіч, Теодор Бранковичd і Стефан Бранкович[1]

Іри́на Кантакузи́на (серб. Ирина Кантакузин / Irina Kantakuzin, грец. Ειρήνη Καντακουζηνή) або деспотеса Єрина (серб. деспотица Јерина / despotica Jerina) — дружина сербського деспота Джураджа Бранковича. У сербських народних легендах представлена засновницею кількох фортець у Сербії.

Походження

Ірина Кантакузина була сестрою Георгія Палеолога Кантакузина[2]. Згідно з генеалогією, розробленою Дональдом Ніколом, серед їхніх суродженців були Андронік Палеолог Кантакузин, Тома Кантакузин, Олена Кантакузина та ще одна сестра, що одружилася із царем Грузії[3]. Нікол припускав, що їхнім батьком був Димитрій Кантакузин і був упевнений, що дідом був Матвій Кантакузин, а прадідом — імператор Іоанн VI[3]. Проте пізніше Нікол відмовився від такої генеалогії і припустив, що батьком Ірини міг бути брат Димитрія — Теодор Кантакузин[4].

Життєпис

Точного року народження Ірини Кантакузини невідомо, проте відомо, що вона народилася близько 1400 року в Константинополі.

26 грудня 1414 року Ірина Кантакузина вийшла заміж за сербського деспота Джураджа Бранковича[5]. Імовірно, вона зробила значний внесок у будівництво Смедеревської фортеці — тогочасної нової резиденції деспотів Сербії, яку будували грецькі майстри. Під час будівництва, що розпочалося у 1428 році, людей змушували важко і безкоштовно працювати. Через це у сербській усній народній творчості образ Ірини Кантакузини є негативним[6][7].

Як повідомляє пізньовізантійський історик Михаїл Критовул, після смерті Джураджа Бранковича у 1456 році Ірина стала регенткою їхнього сина Лазаря, що вступив на престол. Проте він швидко позбавив матір будь-якої влади. Вона спробувала втекти до Константинополя, який тоді вже був захоплений османами, разом із донькою Марою та сліпим сином Гргуром. Проте Ірина була схоплена, попри те, що її діти змогли втекти із Сербії вдало. Ірина була силою пострижена в монахи і померла в ніч із 2 на 3 травня 1457 року на горі Рудник, де й була похована. Історик XVI століття Теодор Спадунес вказує, що Ірина була отруєна Лазарем[8].

Родина

У шлюбі з Джураджем Бранковичем народилося шестеро дітей:

У фольклорі

У сербській усній народній творчості Ірина Кантакузина отримала прізвисько Проклята Ірина. Таке прізвисько пов'язане з тим, що вона, імовірно, зробила значний внесок у будівництво фортець у Сербії за правління Джураджа Бранковича: Смедеревська, Магліч, Ужицька, — у зв'язку з чим із населення збирали великі податки, а людей змушували важко і безкоштовно працювати на будівництві. Згодом ім'я Ірина у народі стало звучати Єрина. Сербський письменник і лінгвіст Вук Караджич зібрав багато народних пісень про Ірину Кантакузину, як-от «Đurđeva Jerina», «Dva Despotovića», «Ženidba Đurđa Smederevca», «Kad je Janko vojvoda udarao Đurđa despota buzdohanom», «Oblak Radosav»[9] та «Starina Novak i knez Bogosav».

Примітки

  1. ↑ а б в Pas L. v. Genealogics — 2003.
  2. ↑ Нікол, 1968, с. 174.
  3. ↑ а б Нікол, 1968, с. 176.
  4. ↑ Nicol, Donald M. (1973). The Byzantine Family of Kantakouzenos: Some Addenda and Corrigenda. Dumbarton Oaks Papers. Т. 27. с. 309—315. doi:10.2307/1291347. ISSN 0070-7546. Процитовано 9 березня 2023.
  5. ↑ Нікол, 1968, с. 184.
  6. ↑ admin (15 березня 2021). Jerina Branković: Od despotice do monahinje | Etno selo Moj Zavičaj. Moj Zavičaj (амер.). Процитовано 9 березня 2023.
  7. ↑ Нікол, 1968, с. 185.
  8. ↑ Нікол, 1968, с. 186.
  9. ↑ Облак Радосав — Викизворник, слободна библиотека. sr.wikisource.org (серб.). Процитовано 9 березня 2023.

Джерела

  • Nicol, Donald M. The Byzantine Family of Kantakouzenos (Cantacuzenus), ca. 1100–1460: A Genealogical and Prosopographical Study. — Washington, DC : Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies, 1968.
  • Валтазар Богишић Народне пјесме из старијих, највише приморских записа, преснимљена издања v, издао Слободан Обрадовић, ЛИО Горњи Милановац 2003.
  • Герхард Геземан Ерлангенски рукопис старих српскохрватских народних песама , Зборник за историју, језик и књижевност српског народа. Прво одељење, књига XII, Српска краљевска академија, Сремски Карловци, 1925.
  • Вук Стефановић Караџић Српске народне пјесме , књига друга, Сабрана дела Вука Стефановића Караџића, књига пета, приредила Радмила Пешић, Просвета, Београд 1988.
  • Вук Стефановић Караџић Српске народне пјесме , књига трећа. Скупио их и на свијет издао Вук Стефановић Караџић, приредио Др Владан Недић, Просвета, Београд 1976.
  • Мило Вукчевић Ђурђева Јерина у традицији и науци , Вршац 1934.
  • Томо Маретић Наша народна епика , Загреб 1909, друго издање, Београд, Нолит, 1966.