|
Гетьман Анатолій Павлович
Анатолій Павлович Гетьман (нар. 18 липня 1958, Зідьки, Зміївський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР) — радянський і український вчений-правознавець, фахівець в галузі екологічного права. Доктор юридичних наук (1995), професор (1997), академік Академії правових наук України (2004), Заслужений діяч науки і техніки України (2003), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2012). Ректор (з 2020), проректор з навчальної (2001—2007) та наукової (2007—2020) роботи, завідувач кафедри екологічного права (2011—2015) Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. БіографіяАнатолій Гетьман народився 18 липня 1958 року в селищі міського типу Зідьки Зміївського району Харківської області. Вищу освіту здобув у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1983 році. Після закінчення цього вузу залишився у ньому у якості стажиста-дослідника, і у 1985 (за іншими даними в 1983[1]) році вступив до аспірантури рідного вишу[2][3][4]. У 1986 році Анатолій Павлович закінчив аспірантуру і залишився працювати у Харківському юридичному інституті. Послідовно обіймав посади асистента, старшого викладача і доцента кафедри екологічного права[2][4]. Був заступником декана одного з факультетів вузу. У 1992 році вступив до докторантури у Українській юридичній академії (до 1990 року — Харківський юридичний інститут), яку закінчив в 1995 році[1][2]. Після закінчення докторантури працював у структурних підрозділах Академії правових наук України, з 1995 року очолював Управління планування та координації правових досліджень, а у 1998 році став виконуючим обов'язки головного вченого секретаря цієї академії, і залишався на цій посаді до 2001 року. Також, у 1998 році увійшов до складу Експертної ради з юридичних наук Вищої атестаційної комісії України[1][2]. З 2001 року працював на керівних посадах у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (до 1995 року Українська юридична академія), спочатку був проректором з навчальної роботи, а з 2007 по 2020 рік був проректором з наукової роботи[1][2]. Поєднував адміністративну роботу з науково-викладацької на кафедрі екологічного права цього вузу, був доцентом[5], професором[6] та з 2011 по 2015 рік — завідувачем кафедри[2]. Також, був куратором студентського наукового гуртка при цій кафедрі[7]. З 2002 по 2007 рік очолював Експертну раду з юридичних наук Вищої атестаційної комісії України, а у 2008 році його було обрано головою спеціалізованої вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. У 2014 році Гетьман був призначений головою Експертної ради з проведення експертизи дисертацій з юридичних наук Міністерства освіти і науки України. У тому ж році став віцепрезидент Федерації шахів України[1][8]. Також був президентом шахового спортивного клубу «Юридична академія» Національного юридичної юридичного університету імені Ярослава Мудрого[9]. Ректор26 листопада 2020 року у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого (до 2010 року — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого) відбулися вибори ректора. На цю посаду крім Анатолія Гетьмана претендувало ще чотири кандидати: В. В. Богуцький, В. А. Величко, Є. М. Попович і В. В. Россіхін. За результатами виборів перемогу здобув А. П. Гетьман, який набрав 686 голосів з 832 можливих (82,45 %)[10]. При цьому, чинний ректор В. Я. Тацій, який очолював цей вуз з 1987 року, не висував свою кандидатуру на ці вибори[11]. 28 грудня 2020 року міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет своїм наказом призначив Анатолія Павловича ректором Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, на період з 29 грудня 2020 року по 28 грудня 2025 року. 5 січня 2021 року на розширеному засіданні вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого презентував програму по його розвитку на наступні п'ять років[12]. На початку 2021 року був обраний головою вченої ради очолюваного ним вузу[13]. Наукова діяльністьУ коло науково-дослідницьких інтересів Анатолія Павловича входять ряд питань в галузі екологічного права та еколого-процесуального права[14], зокрема: методологія цієї науки, екологічні права людини, імплементація міжнародних екологічних стандартів в українське законодавство, а також земельне право[15]. У 1986 році Анатолій Гетьман захистив дисертацію на тему «Правове регулювання діяльності обласних інспекцій республіканських комітетів з охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а в 1995 році — дисертацію на здобуття докторського ступеня за темою «Еколого-процесуального правова теорія: проблеми становлення і розвитку»[16][4]. Вчителями Анатолія Павловича були професори Ю. А. Вовк[17] і В. К. Попов, який був його науковим консультантом під час роботи над докторською дисертацією[18]. У 1997 році Гетьман отримав вчене звання професора, а у 2000 і 2004 роках, відповідно, був обраний членом-кореспондентом і академіком (з 2010 року Національної) Академії правових наук України[16]. Займається підготовкою вчених-правознавців, станом на 2014 рік був науковим керівником у 13 кандидатів юридичних наук і науковим консультантом в одного доктора юридичних наук[2]. Станом на 2009 рік був автором близько 150 наукових праць[3], на 2014 рік — більш ніж 200 наукових праць[4][2], і на 2018 — близько 350 наукових праць[1]. Основними науковими працями, автором або співавтором яких був А. П. Гетьман є: «Процесуальні норми і відносини в екологічному праві» (1994), «Екологічне право України. Загальна частина» (співавтор; 1995), «Екологічне право України. Особлива частина» (співавтор; 1996), «Вступ до теорії еколого-процесуального права» (1998), «Екологічне право України» (співавтор підручника; 2001, 2005 і 2009), «Земельний кодекс України. Коментар» (співавтор, 2002, 2004 і 2007), «Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар» (співавтор; 2003 і 2006), «Регіональний екологічний контроль: теорія правового регулювання» (співавтор; 2004), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 4. Методологічні основи розвитку екологічного, земельного, аграрного та господарського права» (співавтор монографії; українською — 2008, російською — 2011 та англійською мовами — 2012), «Науково-практичний коментар до Лісового кодексу України» (2009), «Тваринний світ України: правова охорона, використання і відтворення» (співавтор, 2010), «Словник юридичних термінів екологічного законодавства України» (співавтор; 2010), «Правове виховання в сучасній Україні» (співавтор монографії; 2010), «Науково-практичний коментар до Закону України „Про охорони атмосферного повітря“» (співавтор; 2011), «Договір як універсальна правова конструкція» (співавтор монографії; 2012), «Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан та напрями вдосконалення» (співавтор монографії; 2012), «Науково-практичний коментар Кодексу України „Про надра“» (співавтор; 2012), «Правова доктрина України: в 5 т. Т. 4. Доктринальні проблеми екологічного, аграрного та господарського права» (співавтор монографії; 2013) і «Правові проблеми екологічної політики Європейського союзу і України» (монографія співавтор; 2014)[19][15]. Брав участь у написанні статей для ряду енциклопедичних видань, у тому числі для Юридичної енциклопедії[20] і Великої української юридичної енциклопедії[21][22][23]. Також входить до складу наукових рад, редакційних рад та редакційних колегій таких наукових періодичних видань як: «Право України», «Проблеми законності», «Бюлетень Міністерства юстиції України», «Бюлетень Національної служби посередництва і примирення», «Екологічний вісник України», «Судово-медична експертиза», «Вісник Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, соціологія, політологія», «Вісник Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право», «Теорія і практика правознавства» (електронне видання Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого), «Юрист України», «Соціологія права» і журналів проєкт «SWorld»[15]. Крім наукової діяльності, брав участь у створенні низки проєктів Законів України, серед яких були: Водний, Земельного та Лісового кодексів України, а також «Про екологічний аудит» та «Про ринок земель»[24]. НагородиДержавні:
Урядові, відомчі, регіональні:
Громадські та наукові:
Примітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||
