|
Генуезька конференція
Генуе́зька конфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань у Генуї (Королівство Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Радянська Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв'язків і проблема повернення російських боргів. Конференція мала важливе значення для уряду РСФРР, що не мав тоді міжнародного визнання. Головою делегації РРФСР був призначений Ульянов (Ленін); заступником — Георгій Чичерін, який у Генуї, куди Ленін не виїжджав, користувався всіма правами голови. У склад делегації Росії також входили: Леонід Красін, Максим Літвінов, Вацлав Воровський, Ян Рудзутак, Адольф Йоффе, Християн Раковський, Наріман Наріманов, Олександр Шляпніков, Тімофей Сапронов, Буду Мдівані, Олександр Бекзадян, Файзулла Ходжаев, Микола Янсон. США не брали участі в цій конференції, пояснюючи це тим, що вона має не суто економічний характер, а скоріше політичний. США були представлені спостерігачем — послом в Італії Р. Чайлдом. З делегатів західних держав найактивнішу роль грали Девід Ллойд Джордж, Джордж Керзон (Велика Британія), К. Вірт, Вальтер Ратенау (Німецька Держава), Л. Факта (Королівство Італія), Луї Барту, К. Баррер (Французька республіка). Приводом для скликання Конференції було дослідження заходів «до економічного відновлення Центральної і Східної Європи». Фактично основним питанням було прагнення європейських країн до акомодації з комуністичним режимом у Москві. На конференції було створено 4 комісії:
Російська радянська делегація була включена лише в політичну комісію. У ході цієї конференції радянська сторона запропонувала рівноправне економічне співробітництво всіх держав, загальне скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру. Західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обґрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків, яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців у Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на 30 років і надання радянській державі кредитів. Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови[джерело?], які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в глухий кут і в принципі не принесла нічого позитивного. Але радянська Росія винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапалльський договір з Німецькою Державою 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше. Джерела та література
Посилання |
||||||||||||
_crowned.svg){kind=small}
