Гарольд Лассвел
Гарольд Дуайт Лассвелл (англ. Harold Dwight Lasswell; 13 лютого 1902 — 18 січня 1978) — американський політолог і теоретик комунікації. Автор лінійної моделі комунікації. Велику частину праць присвятив вивченню явища пропаганди. Професор права Єльського університету. Президент Американської асоціації політології (APSA[en]) і Всесвітньої академії мистецтв і наук (WAAS[en]). Згідно з біографічним меморіалом, написаним Габріелем Алмондом у момент смерті Лассвелла і опублікованого Національною Академією наук в 1987 році, Лассвелл «входить до числа півдюжини творчих новаторів в області соціальних наук XX століття»[3]. У той час, Алмонд стверджував, «можна навіть сказати, що він був найоригінальнішим і найпродуктивнішим політологом свого часу.» Області досліджень, в яких працював Лассуелл, розглядають питання важливості особистості, соціальної структури і культури в поясненні політичних явищ. БіографіяРаннє життяГ. Д. Лассвелл народився у 1902 році у місті Доннеллсон (англ. Donnellson), штат Іллінойс. Його батько був пресвітеріанським священиком, а його мати – вчителькою[3]. Старший брат Лассвелла загинув ще у дитинстві. Усе своє раннє життя Лассвелл провів у постійних переїздах від одного маленького міста до іншого, оскільки того вимагала робота батька. Під час навчання у школі Лассвелл познайомився з роботами Карла Маркса, (англ. Karl Marx), Елліса Гевлока (англ. Ellis Havelock) та навчався «Правознавства» у Вільяма Кейсі (англ. William Cornell Casey), який потім став професором соціології у Бернардському Коледжі у Колумбійському Університеті[4]. Його дядько, який працював лікарем, познайомив молодого Лассвелла з роботами Зигмунда Фрейда. Лассвелл навчався у школі на відмінно, був редактором шкільної газети та після виграшу у змагальницьких екзаменах з сучасної історії та англійської мови був нагороджений стипендією в Чиказькому університеті Навчання в університетіЛассвелл вступив до Чиказького університету у 1918, у віці шістнадцяти років[3]. Саме у той час університет перебував у науковому розквіті: на економічному факультеті (який був спеціальністю Ласвела) в той час викладали Якоб Вайнер, Джон Кларк), Гаррі Мілліз[en]) та Честер Райт[en]. На факультеті політичних наук викладали Генрі Ядсон[en]) та Чарльз Мерріам. Лассвелл належить до когорти випускників, до якої входили Роберт Редфілд[en], Луіс Вірт[en] та Герберт Блумер. Роботи та науковий інтерес Чарльза Мерріама, який був науковим керівником Лассвелла, у важливості моралі, пропаганди та громадського тренування, у поясненні політичної поведінки, вплинули на тему докторської дисертації Лассвелла: «Propaganda Technique in the World War», яку він захистив у 1927 році. Ця робота яка стосувалась контент-аналізу пропагандиських повідомлень в часи Першої Світової війни (1914-1918 рр.) була спробою помістити досвід пропаганди у контекст політичної теорії. Викладацька діяльністьУ період Другої Світової війни (1940-1945 рр.) Лассвелл служив в якості керівника Експериментального відділу по вивченню комунікацій воєнного часу, який знаходився у Бібліотеці Конгресу у Вашингтоні. Після війни 1946 році був назначений професором Школи права у Єльському університеті, де працював до 1972 року[3]. У 1952 – у тому ж Єлському університеті отримав звання професора політичних наук. У 1970 році Лассвелл отримав звання заслуженого професора та до 1972 року працював у цій якості у Міському університеті Нью-Йорка. У 1972 році отримав звання заслуженого професора Темпльского університету (Школи права) та статус професора міжнародних відносин у Колумбійському університеті у Нью-Йорці, де працював до 1976 року. У 1976 році був обраний Президентом Центра політичних наук у Нью-Йорці. Гарольд Лассвелл помер 18 грудня 1978 році у Нью-Йорці. Ключові ідеїЛассвелл здійснив вклад у теорію комунікації запропонувавши лінійну модель комунікації. Велике місце у його наукових доробках займало вивчення політичної влади, пропаганди та впливів на громадську думку. Лассвелл присвятив низку праць вивченню політичної еліти в різних режимах політичної влади, аналізуючи, хто саме приймає політичні рішення. Ще у 30-их роках він запропонував термін «гарнізонна держава», тобто репресивний режим. Альтернативу такому режиму він вбачав у змішаних формах державної влади, де політична еліта була б діловою партією. КомунікаціяЛассвелл у своїй роботі «Структура та функції комунікації у суспільстві»[5] зазначає що найдоречнішим шляхом описати процес комунікації є відповідь на наступні питання: Хто говорить Що по Якому каналу Кому та З яким ефектом?
Відповідно до елементу, стосовно якого проводиться дослідження, вчені з галузі соціології масових комунікацій концентруються на тому чи іншому питанні:
Проте Лассвелл зазначає, що поділ процесу комунікації на окремі частини не завжди є доречним. Іноді зручніше досліджувати аудиторію разом із ефектом, який на неї чинить те, або інше повідомлення. В той час як, саме повідомлення часом краще досліджувати окремо. Основні функції комунікаціїЛассвелл виділяє три основні функції комунікації:
У кожній державі, за словами Лассвелла, відповідно до вище зазначених функцій комунікації, є 3 типи спеціалістів, які передають інформацію (виступають комунікаторами):
Однією з основних функцій комунікації, на думку Лассвелла, також є надання інформацію про діяльність і можливості потенційно ворожої та потенційно небезпечної еліти. Під час кризової ситуації один правлячий елемент особливо уважно ставиться до іншого, і покладається на комунікацію як засіб збереження влади. При цьому задача уряду, на думку Лассвелла, - протидіяти витоку правдивої інформації про свої сили та можливості, таким чином протидіючи можливому вивченню зі сторони потенційного ворога. Алгоритм передачі інформаціїУ роботі «Структура та функції комунікації у суспільстві»[5] Лассвелл порівнює людський процес комунікації з фізичним процесами у організмі. Та проводить алегорію між алгоритмом передачі інформації у суспільстві та діяльністю нервової системи в організмі людини та процесом передачі імпульсів. Лассвелл виділяє декілька алгоритмів передачі інформації: За напрямком передачі:
За характеристикою зв’язку між комунікатором та аудиторією:
В рамках алгоритму передачі інформації, Лассвелл розрізняє 3 типи трансляторів повідомлень:
Фактори, що обмежують ефективність комунікації До факторів, що обмежують передачу та сприйняття інформації під час комунікації Лассвелл відносить:
Технічні недоліки, в свою чергу пов’язані як з несправністю джерел отримання інформації (зламане радіо, телевізор, погано видрукувана газета), так і з фізичними обмеженнями реципієнта – поганий зір або слух. Проте Лассвелл зазначає, що такого роду недоліки можна легко подолати за допомогою наявного знання, адже вже існують методики покращення зору, слуху та навіть виправлення «неадекватних звичок читання». Цензура, на думку Лассвелла, є навмисною перешкодою у процесі комунікації і має бути усунена. Суцільна неосвіченість розуміється Лассвеллом у цьому випадку як відсутність знання на певному етапі процесу спілкування, яке є доступним усьому суспільству. Це спричиняє перекручування або ігнорування фактів. Лассвелл вважає, що цей фактор несправедливо недооцінюють, хоча він має дуже великий вплив на ефективність процесу комунікації. Низький рівень навичок спілкування (relevant communication) – надання недоречної інформації, яка може бути позитивно спотвореною, щоб додати престижу команді, є, на думку Лассвелла, ще одним недооціненим фактором, що негативно впливає на якість комунікації. В цьому випадку Лассвелл наводить приклад репортера, який повідомляє певний сенсаційний поворот (щоб зацікавити публіку) та робить свій внесок до популярного представлення міжнародної політики як постійний напружений конфлікт. Структура особистості, або особливості характеру та поведінки людини, яка є провідником інформації, комунікатором, великою мірою впливають на рівень ефективності комунікації. Наприклад, оптимістична людина може шукати та висвічувати події з викривленої та занадто позитивної сторони. В той час як песиміст шукатиме факти, які підтверджують його понурість та негативне ставлення до відповідної події. Наскільки цінними для комунікатора є влада, багатство та повага також великою мірою впливає на ефективність комунікаційного процесу. Зокрема, спотворення інформації владою відбувається тоді, коли зміст комунікації підлаштовується під пануючу ідеологію (чи контрідеалогію). Викривлення та подача неправдивої інформації, що стосується багатства може виникнути, за Лассвеллом, як мінімум, у двох випадках: (1) як спроба вплинути на ринок; (2) економічний інтерес комунікатора (який може отримати грошову винагороду за висвітлювання певної інформації, якщо вона змінюватиме представлення). Типовий приклад неефективності у комунікації, який пов'язаний із тим наскільки комунікатор цінує повагу до себе свого соціального класу виникає, коли людина верхнього класу спілкується переважно з особами свого власного прошарку, де переважна більшість поділяє спільну думку і забуває виправити свою точку зору, опинившись під впливом членів інших класів. Дослідження комунікаціїПри дослідженні комунікації Лассвелл вважає доречним досліджувати того, хто виконує функцію ретрансляції[5]. Зокрема, так званого вторинного передавача інформації можна перевірити щодо відповідності інформації, яка йому надходить з першоджерела до інформації, яка отримується від нього на виході. У разі дослідження достовірності отриманої інформації від ретранслятора, Лассвелл пропонує зосередити увагу на наступних питаннях:
Важливим у дослідженні комунікації, за Лассвеллом, є також вивчення фокусу уваги первинного спостерігача. У такому разі Лассвелл зауважує, що варто звернути увагу на два набори впливів: 1) твердження, які можуть певним чином вплинути на незаангажованість спостерігача; 2) інші особливості його оточення, які можуть впливати на позиційність спостерігача. Корисним при досліджені комунікації є врахування рамки уваги (attention frames) ретранслятора – на що звертає увагу переоповідач інформації та що входить у межі його уваги (яка інформація є доступною саме йому). Громадськість/аудиторіяНа думку Лассвелла, ніхто не є членом світової публіки, навіть якщо хтось належить до світової сукупності уваги (attention aggregate) – слідкує за новинами та подіями у світі[5]. Щоб належати до такого роду сукупності уваги важливо мати спільні символічні образи. Індивід переходить від агрегованої уваги до публіки, коли інформація безпосередньо стосується його бажань та очікувань, або коли індивід починає очікувати, що певним чином може вплинути на державну політику. Найавторитетніші сили, за Лассвеллом, як правило, входять до однієї зони уваги – за ними слідкують в одній площині (як це було з США та СРСР під час залізної завіси). За словами Лассвела, це відбувається через те, що правлячі еліти зосереджують свою увагу один на одному як на джерелах великої потенційної загрози. Інформація, яка висвітлюється правлячими класами, за Лассвеллом, великою мірою залежить від політик, яких вони дотримуються. Зокрема, коли правлячі класи бояться мас, правителі не «діляться правдивою картиною реальності» з громадськістю. Лассвелл стверджує, якщо «правда» не висвітлюється та замовчується або заміщується брехнею та ілюзіями, це означає, що правлячі елементи очікують внутрішнього конфлікту, а не гармонійного пристосування до зовнішнього середовища держави. Принцип еквівалентної (рівнозначної) поінформованостіУ своїй роботі «Структура та функції комунікації у суспільстві»[5] Лассвелл зазначає, що завжди існуватиме різниця у ступені ознайомлення з певною політикою чи проблематикою у фахівця зі стажем та пересічного громадянина. Більше того, Лассвелл стверджує, що знання спеціаліста у певній області будуть більш структурованими та досконалими. Проте Лассвелл вважає, що основною метою демократичного суспільства є забезпечення рівнозначної поінформованості як експерта, лідера думки, так і пересічного громадянина – вони можуть і повинні отримувати однакову інформацію, на основі якої будуть здатні складати та давати загальну оцінку основних демографічних тенденцій у світі або мати змогу дискутувати щодо власних поглядів на імовірність війни. У своїй роботі «Теорія політичної пропаганди» Лассвелл визначає пропаганду як "управління колективними ставленнями шляхом маніпулювання значимими/значущими символами"[6]. Ставлення у цьому контексті Лассвелл пояснює як тенденцію діяти згідно певних моделей оцінки. Значущі символи – це об'єкти, які мають типовий сенс у групі. Пропаганда, за словами Лассвелла, є одним з трьох основних знарядь проти агресивного ворога[7]:
До найпотужніших функцій пропаганди Лассвелл відносить: (1) забезпечення анонімності спільноти ворога, проти якого воює держава; (2) підтримання дружніх відносин з нейтральними сторонами і з союзниками; (3) спрямування нейтральних сторін проти ворога; (4) та пробивання ворожого опору. За словами Лассвела, усі держави задіють механізми пропаганди навіть у мирний час. Стратегія пропагандиСтратегія пропаганди, за Лассвеллом, передбачає представлення об'єкта в культурі таким чином, щоб до нього були організовані певні культурні установки. Задача людини, яка займається пропагандою полягає в тому, щоб (1) активізувати позиції, сприятливі для його мети, (2) змінити/створити вороже ставлення до об’єкта та (3) залучити байдужих/нейтральних людей (які до цього не мали конкретного ставлення), або не допустити їх «перехід на бік ворога». . Класифікація пропагандиЛассвелл, у своїй роботі «Теорія політичної пропаганди» класифікує типи пропаганд відповідно до діяльності організації, яка цю пропаганду проводить, на наступні[6]:
За тривалістю існування пропагандистських рухів Лассвелл виділяє тимчасові та постійні (довготривалі). За відкритістю пропагандистських угрупувань Лассвелл виокремлює групи, що існують та займаються діяльністю таємно та групи, які активно залучені до реклами та відкритої діяльності. Лассвелл розділяє також пропаганди відповідно до об'єкта, стосовно якого планується змінити або кристалізувати ставлення: (1) пропаганди стосовно модифікації або створення ставлення до людини; (2) зміни ставлення до групи; (3) ставлення до політики чи інституції (наприклад, вільна торгівля чи парламентська влада); і (4) ставлення до способу особистої участі (наприклад, купівля зброї або приєднання до морських піхотинців). Перелік основних робіт Гарольда ЛассвеллаЗа все своє життя Лассвелл написав, відредагував та був співавтором близько 60 книг. В його здобутку знаходяться більше ніж 300 наукових статей у широкому спектрі тематичних журналів: соціологічних, психіатричних і психологічних, правових, журналістських, політично-наукових та тих, що стосуються громадської думки. До списку його публікацій входять декілька сотень відгуків та коментарів до праць інших наукових діячів[3]. До ґрунтовних праць Лассвелла належать також відомі дослідження «Психопатологія і політика» (опубліковане у 1930)[8], «Пропаганда, комунікації і публічний порядок» (вперше опублікована у 1932)[9], «Політологічні науки: сучасний розвиток можливостей і методу» (1951)[10], «Майбутнє політології» (1963)[11]. Список наукових праць Гарольда Лассвелла[12]:
Примітки
Джерела
Література
Посилання
|