|
Галюциногенні гриби  Галюциноге́нні гриби́ (психогенні, «магічні», «чарівні» гриби) — загальноприйнята назва видів грибів, плодові тіла яких містять галюциногенні (психоделічні) речовини. Вживання таких грибів впливає на свідомість і викликає переживання, які називають психоделічним досвідом, або тріпом (від англ. trip — «подорож»). З давнини галюциногенні гриби вживалися людиною як ентеогени при проведенні релігійних церемоній, а також у невеликих дозах як психостимулятори. Регулярне неконтрольоване вживання психогенних грибів може призводити до небезпечних негативних наслідків як для психіки, так і для фізичного здоров'я. Історичні відомостіЛюдству з давніх-давен відомі психотропні властивості деяких грибів, чому збереглося безліч археологічних свідчень. Цим грибам приписувалися магічні властивості, вони вживалися при відправленні релігійних ритуалів. Найдавніші наскельні зображення ритуалів, в яких використовували психоактивні гриби, відомі в Африці і мають вік 6500—9000 років. Такі малюнки відомі в Алжирі (Тассілі-н'Адджер), у Лівії (гори Тадрарт-Акакус), Чаді (плато Еннеді), Єгипті (Джебель Оунат). В Індії (штат Керала, поблизу селища Черманангад) існують мегаліти у вигляді грибів віком більше за 3000 років, які носять назву «kudakallu» — «зонтичні камені». У Рігведі є близько тисячі гімнів, присвячених священному п'янкому напою «сомі», який, на думку дослідників, готувався з червоних мухоморів. Стародавні індійці вважали, що сома дозволяє зберегти здоров'я, продовжує життя і людина, що вживає напій зливається з божеством. Однак, зв'язок між сомою і kudakallu не з'ясований, ці споруди були поставлені в епоху Індської цивілізації, яка існувала в Індії до приходу аріїв. У ранньохристиянських і середньовічних церквах Тунісу і Західної Європи виявлені фрески із зображенням «грибних дерев», увитих зміями, що свідчить про наявність культу грибів в ранніх християнських традиціях. Психотропні гриби (зерна пшениці, заражені ріжками) імовірно використовували і в стародавній Греції в церемоніях Елевсинських таїнств. Поширене було вживання психогенних грибів в індіанців доколумбової Мексики та Центральної Америки. Так, червоний мухомор був священним грибом у стародавніх мая, псилоцибе вже 3000 років тому використовували в релігійних ритуалах ацтеки. Ацтеки називали ці гриби «теонана́катль» — «тіло бога», і вживали його тільки вибрані і присвячені. У Гватемалі знаходяться капища віком понад 2500 років із статуями магічного гриба з людським обличчям. Ритуали з використанням галюциногенних грибів збереглися у центральноамериканських племен аж досі. Мухомори використовували середньовічні вікінги, а також протягом століть — шамани північних народів, що мешкають на Таймирі, Камчатці і Чукотці. Поїдання мухоморів у цих народів було привілеєм вождів і шаманів, інші ж пили їхню сечу, причому дія сечі зберігається після «пропускання» її через 4—5 чоловік. Це пояснюється тим, що саме в сечі накопичується мусцімол — метаболіт іботенової кислоти, головна галлюциногенна речовина мухомора. Вживання мухоморів залежало від звичаїв племені. Відомо до 15 способів вживання мухоморів — їх їли в сирому, смаженому, печеному, сушеному вигляді, готували екстракти і відвари, вживали м'ясо північних оленів, що їли гриби. У шаманських ритуалах використовували старі плодові тіла, мисливцям ж для підвищення витривалості давали молоді капелюшки, очищені від шкірки, в якій міститься найбільша кількість діючих речовин. Для європейців вживання половини мухомора вважається екстремальним, поїдання 3 плодових тіл може виявитися смертельним, для народів ж, які традиційно вживали гриб, звичайним є разове вживання 1-11 грибів і навіть до 21. У 50-х — 60-х роках XX століття серед молоді руху хіпі почало розповсюджуватися вживання «магічних грибів». Їх використання надихнуло Альберта Хофманна на синтез ЛСД — потужного психоделіка, який став символом контркультури 1960-х і 70-х років.[1] Види та їх діючі речовиниЯк галюциногенні відомі головним чином деякі мухомори та відносно велика група видів з різних родин грибів порядку агарикальні, плодові тіла яких містять псилоцин і псилоцибін.[2] З них найбільш відомий рід псилоцибе (Psilocybe) родини строфарієвих. Є дані, що іноді як ентеогени в давнину використовували ріжки, попри їх високу загальну токсичність та високий ризик смертельного отруєння. Мухомори  Галюциногенні види цього роду належать до секції Amanita підроду Amanita. Галюциногенна дія їх обумовлюється наявністю буфотеніну, диметилтриптаміну (ДМТ), 5-метокси-диметилтриптаміну (5-МеО-ДМТ), мусцимолу (потужний селективний агоніст ГАМКA-рецепторів) та іботенової кислоти. Сушіння грибів підвищує їх галюциногенні властивості, оскільки іботенова кислота — в процесі сушіння перетворюється на більш потужний мусцимол[3]. Активна доза для дорослих становить приблизно 6 мг мусцимолу або від 30 до 60 мг іботенової кислоти. Мусказон[ru] — це ще одна сполука, яка нещодавно була виділена зі зразків мухомора. Це продукт розпаду іботенової кислоти під дією ультрафіолетового випромінювання. Мусказон має незначну психоактивну дію, порівняно з іншими діючими компонентами.[3] Кількість і співвідношення хімічних сполук в одному грибі сильно варіюється від регіону до регіону і від сезону до сезону, що може ще більше заплутати. Повідомлялося, що весняні та літні гриби містять у 10 разів більше іботенової кислоти та мусцимолу, ніж осінні плоди. При тривалому зберіганні висушених плодових тіл ці речовини поступово руйнуються, в гербарних зразках, що зберігалися 7 років їх вже не було виявлено. Також ці гриби зазвичай містять інші сильні отрути, такі, як мускарин, що має нейротоксичну дію, їх вживання може призвести до смертельного отруєння.
Псилоцибінові гриби  Крім представників роду Псилоцибе, псилоцибін[9] виявлено у деяких грибів з родів Коноцибе (Conocybe), Агроцибе (Agrocybe), Панеолус (Panaeolus), Псатирелла (Psathyrella), Гімнопіл (Gymnopilus), Copelandia, Іноцибе (Inocybe). Діючою речовиною їх є псилоцин, який потрапляє в організм безпосередньо з плодових тіл, а також утворюється в кишці при дефосфорилюванні псилоцибіну; вживання еквімолярних кількостей цих речовин має однакову дію. Загальна токсичність їх невисока, LD50 псилоцибіну становить 280 мг/кг для щурів при внутрішньовенному введенні, для людини при оральному введенні гостра летальна доза — близько 14 г, що значно перевищує діючу дозу, яка викликає галюцинації (1—14 мг). Зустрічається думка, що псилоцибінові гриби не слід відносити до категорії отруйних грибів, однак, дія психотоміметиків розглядається у токсикології як отруєння, до того ж гриби можуть містити інші діючі речовини, значно токсичніші, тому в науковій і популярній літературі їх все ж таки відносять до отруйних. Усього відомо близько 200 видів псилоцибінвмісних грибів. Про наявність у плодових тілах псилоцину/псилоцибіну або інших диметилтриптамінів можна судити за непрямою ознакою — посиніння або позеленіння м'якушу при автооксидації. Припускають, що при окисненні цих речовин утворюються забарвлені стабільні вільні радикали. При нагріванні з водою до 150°С псилоцибін перетворюється на псилоцин, а при тривалому кип'ятінні психоактивні компоненти цих грибів руйнуються, й вони стають їстівними. При сушінні втрачається до 50 % активності псилоцибінових грибів.
Дія галюциногенних грибівДія мухоморівСимптоми отруєння мухоморами (червоним, пантерним, королівським) починаються впродовж 0,5—4 годин. Вплив на нервову систему проявляється у вигляді психоміметичних симптомів, що іноді супроводжуються галюцинаціями. Для синдрому, що викликається A.muscaria та A.pantherina характерні чергуювання фаз дрімоти й збудження, запаморочення, істерія, атаксія, гіперкінези, судоми. При засинанні може виникати посилення сновидінь. Вважається, що мусказон[ru], який міститься в грибах у незначній кількості, та іботенова кислота підсилюють дію мусцимола (ефект синергізму). Вважалося також, що мусцимол утворюється в організмі людини в результаті метаболізму іботенової кислоти, але при пізніших дослідженнях в продкутах екскреції мусцимол не був виявлений після прийому чистої іботенової кислоти. До того ж, іботенова кислота виводиться з організму протягом 20—90 хвилин після орального введення, а при поїданні мухоморів більшість симптомів проявляється за 1 годину, а інтоксикація — за 5 годин після піку екскреції іботенової кислоти. Більша частина мусцимолу виводиться з організму протягом 6 годин. Є дані, що іботенова кислота здатна викликати загибель нейронів і руйнування тканин мозку. Таку дію пов'язують з активацією цією речовиною NMDA-рецепторів, що призводить до підвищеного вироблення токсичного монооксида азоту.[10][11] Мускарин, хоча й не міститься в цих грибах в смертельних кількостях, діє на парасимпатичну нервову систему, внаслідок чого отруєння може супроводжуватися діареєю, нудотою, блюванням, сильним потінням, слино- й сльозотечею. Міколог Михайло Вишневський зазначає, що смертельно небезпечною кількістю червоного гриба є умовних 20 одиниць в сирому вигляді. Враховуючи те, що таку кількість сирого гриба за один раз з'їсти вкрай важко, то і смертельно отруїтись червоним мухомором надзвичайно складно. За його ж твердженням, за час сучасної історії відомий лише один випадок смертельного отруєння дитини червоним мухомором в США 1897 року. Разом з тим, у 2009 році «Північноамериканська мікологічна асоціація» (The North American Mycological Association) оприлюднила дані, згідно з якими від 1909 року, тобто за останні 100 років, у світі не було зафіксовано жодного випадку отруєння червоним мухомором[12][13]. Дія псилоцибеДія псилоцибіну і псилоцину схожа на дію ЛСД, ці речовини викликають психоміметичний синдром, схожий з проявами шизофренії. Перші симптоми з'являються через 15—20 хвилин після вживання псилоцибе, при прийомі на повний шлунок — через 2 години. Спочатку виникають приголомшення, тремор, ейфорія, марення, неспокій, параноя, підвищення слухової і зорової чутливості, відчуття стиснення простору і часу, порушення сприйняття швидкості, освітленості і кольору, потім з'являються незвичайні видіння, галюцинації, зникає відчуття простору і часу, людина ніби спостерігає за власним тілом з боку. Емоційні переживання під час тріпу можуть бути як позитивними, так і негативними, й тип їх залежить від багатьох факторів: при поганому самопочутті, перевтомі може спостерігатися підвищена чутливість до псилоцибіну і виникнення негативних емоцій. Важливу роль відіграють психічна врівноваженість людини й загальний рівень культури, обставини, в яких знаходиться людина під час прийому галюциногенних грибів. При розвитку псилоцибінового синдрому за негативним типом виникають почуття занепокоєння, напади люті, агресивність, схильність до насильства, в тому числі й відносно до самого себе, марення, можлива повна непритомність. Можуть виникати повторні напади паніки, іноді спроби самогубства. При позитивному психоделічному досвіді спостерігається відчуття щастя, сміх, звільнення від почуття пригніченості, сексуальне бажання, деперсоналізація та кольорові галюцинації, під час яких виникає відчуття переміщення в просторі і в часі. Людина, що переживає тріп, повною мірою усвідомлює нереальність того, що відбувається. Псилоцибіновий синдром супроводжуються посиленням активності симпатичної нервової системи, внаслідок чого спостерігається розширення зіниць, часте серцебиття, підвищення температури тіла, змінюється пропріоцептивна чутливість, порушується рухова і мовна координація. Фізична залежність та абстинентний синдром при вживанні псилоцибіну не розвиваються, але при регулярному вживанні може виникнути психічна залежність. Вживання псилоцибінових грибів спричиняє неспецифічні зміни в багатьох внутрішніх органах, що характеризуються вираженими гемомікроциркуляторними розладами та внутрішньоклітинними дистрофіями, чинить токсичну дію на діяльність серця, нирок і печінки, а також на нейрони гіпоталамічних ядер, неокортексу та гіпокампу.[10] Дія псилоцибіну і псилоцину призводить до багатофокусної церебральної демієлінізації[ru] (руйнування мієлінових оболонок) та дистрофічної зміни невроцитів у зоні аммонового рогу (гіпокампу).[10] Примітки
Література
Посилання
|
