|
СміхСміх — вираз емоційного стану людини, тварини[1], пов'язаний з переживаннями неоднозначної, смішної ситуації і супроводжується рядом фізіологічних реакцій організму. Сміх має певне зовнішнє вираження, психофізіологічну природу та соціальну функцію. Сміх проявляється комплексно і в першу чергу складається із мімічних рухів та коротких, але потужних подихів і уривчастих звуків, які супроводжують дихальні рухи.  Людина починає сміятися у тримісячному віці, це природна емоційна реакція організму — зазвичай на позитивні, радісні події[2]. Дослідники з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (США) виявили 65 видів тварин, які видають вокальні сигнали подібні до сміху під час гри або в ході соціальної взаємодії поміж собою в зграї. Тобто тварина також може розсміятися по-своєму. Подібна здатність, наприклад, характерна шимпанзе, гієнам, дельфінам, щурам та багатьом іншим живим створінням[1]. У людей, зовнішньому вираженню сміху природно відповідають почуття щастя, радості, веселості. У той же час сміх може супроводжуватись в зовсім іншими емоціями. Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі. Можна виділити сміх: підбадьорюючий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і простосердечний, саркастичний і наївний, грубий, лагідний і багатознаючий, торжествуючий і безсоромний, виправдовуючий, сором'язливий, веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний і тваринний, смутний. Також розрізняють:
Філософія, психологія і педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Але з тих праць, які вже з'явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними явищами. Це не змінювало головного — внутрішньої єдності сміху, яка дає про себе знати і у простих, і у складних його проявах. Наявність у речах деякої «міри» лиха, яка і збуджує в нас потребу, і головне, бажання сміятися над тим, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця дивна особливість сміху — радощі, що супроводжують викриття лиха, — наштовхує на думку про те, що парадокс ховається у самій гримасі сміху (оскал). Людина начебто злиться на те, з чого сміється. У християнствіСвяті Отці не однозначно ставились до сміху. Сміх, як і плач, може бути спровокований великою кількістю різних причин. Також як і плач він може мати або гріховний, або морально нейтрально забарвлений[3]. Багато хто зі Святих висловлювався про сміх як про гріх тільки в тому випадку, якщо він шкодить духовному життю людини. Проте сам по собі сміх в християнстві не є гріхом. У Добротолюбії сказано про одного монаха: «Пахомій брат спочив. Пам'ятайте про чесноти його … стриманість, сміх до посмішки, і то іноді тільки … тверезість … і наслідуйте його.»[4]. У ряді випадків сміх може сприяти позбавленню людини від гнітючого стану: нудьги, зневіри, відчаю. «Не відкривай уст своїх … для сміху, бо це є ознака розсіяної і недбайливої душі», — казав Авва Ісая[5]. Були і більш лояльні точки зору. Святий Іван Золотоустий казав: «Не сміх — зло, але зло те, коли він буває без міри, коли він недоречний … Здатність сміху впроваджена в нашу душу для того, щоб душа іноді отримувала полегшення, а не для того, щоб вона розслаблялася». «Здатність сміху дана нам для того, щоб ми використовували її, коли побачимо друзів після довгої розлуки, щоб, коли побачимо когось втомленого і полеглого духом, підбадьорити його усмішкою, а не для того, щоб реготати і постійно сміятися; здатність сміху впроваджена в нашу душу для того, щоб душа іноді отримувала полегшення, а не для того, щоб вона розслаблялася»[6]. Також святий Василій Великий казав: "Душевну радість виявити світлою усмішкою не противно пристойності, оскі́льки тільки виражається написане: «Радісне серце робить лице веселим, а при смутку сердечному дух приголомшений»[5]. (Пр. 15:13). «Назву тобі один штучний спосіб. Хоча він і не вартий уваги тих, які вважають за краще лагідність, проте назву, тому що він може погашати неприємність … Того хто в гніві старайся перемогти жартами. Сміх — найсильніша зброя для перемоги над гнівом … Того, хто ображає людину, яка не дратується на його напади, але сміється над ним, це ще більше засмучує і знесилює. Навпаки, якщо зустрічає він опір, це приносить йому деяке задоволення, тому що доставляється нова їжа для гніву, а гнів йому вельми приємний»[6]. Преподобний Іван Ліствичник казав: «Хто одягнувся у блаженний, благодатний плач, як в шлюбний одяг, той пізнав духовний сміх душ» (тобто радість)[6]. Є і радикальне заперечення сміху. Симеон Новий Богослов казав: «Хто вірує, той не сміється, але ридає і плаче за свої гріхи, бо чує, що усміхнені в цьому житті будуть плакати і ридати в майбутньому». Преподобний Єфрем Сирін казав: "Початок душевного розбещення … — сміх і вільність. Коли побачиш в собі те, … знай, що прийшов ти в глибину зла. Не переставай молити Бога, щоб спас тебе з тієї смерті … сміх позбавляє людину блаженства, обіцяного тим хто плаче (Мф. V, 4), розоряє добре улаштування внутрішнє, ображає Духа Святого, шкодить душі, розтліває тіло. Сміх виганяє чесноти, не має пам'ятання про смерть, ні думки про муки"[6]. У БібліїУ Святому Письмі поняття «сміх» використовується як в негативному, так і в позитивному ключі. З цієї позиції йдеться і про сміх праведника (Іов.5: 22), і про сміх з боку Бога (Прем. 4: 18). Біблійним прикладом використання сміху (висміювання) заради знущання може служити Голіаф[3]. Цікаві факти
Примітки
 Вікіцитати містять висловлювання на тему: Сміх  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сміх
Див. також |