Гадара

Гадара
32°39′19″ пн. ш. 35°40′43″ сх. д.
Країна	Йорданія
Розташування	Провінція Ірбід
Тип	археологічна пам'ятка стародавнє місто^d і поліс
Дата заснування	3 століття до н. е.
Гадара Гадара (Йорданія)
Медіафайли у Вікісховищі

Гадара (грец. Γάδαρα; лат. Gadara; араб. جدارا; івр. גדרה) — видатне античне місто в Йорданії, руїни якого лежать в Умм-Кайсі, провінція Ірбід. За свою багаторічну історію Гадара була одним з десяти міст Декаполіса під владою Римської імперії та важливим християнським центром у візантійський період. Місто також згадується в Новому Заповіті.

Історія

Мапа Декаполіса, об'єднання десяти міст

У елліністичний та римський періоди Гадара була центром грецької культури в регіоні. Вона вважалася одним з найбільш еллінізованих міст Сирії та користувалася особливим політичним та релігійним статусом[1][2]. Антична Гадара мала стратегічне вдале місце на хребті, доступному зі сходу, але захищеному крутими схилами з інших трьох сторін[3]. Оскільки вона розташовувалася на висоті 378 м над рівнем моря, з неї було добре видно ущелину річки Ярмук, Голанські висоти та Тиверіадське озеро.

Елліністичний період

Гадара мала певне культурне значення вже в третьому столітті до нашої ери. Місто було батьківщиною сатирика Меніппа Гадарського — раба, який став філософом-циніком і сатиризував дурощі людства в прозі та віршах[4]. Хоча його твори і не збереглися, вони були цитовані Варроном і Лукіаном. На початку I ст. до н. е. в Гадарі народився її найвідоміший поет — Мелеагр. Він був одним із найкращих елліністичних поетів не лише завдяки своїм працям, але й збіркою творів інших поетів, яка стала основою великої колекції, відомої як Грецька антологія. 

У 218 році до н. е. грецький історик Полібій описував Гадару як «найсильніше з усіх місць регіону». Втім, незабаром вона капітулювала перед селевкідським правителем Антіохом III Великим. Під час перебування в Державі Селевкідів місто було відоме як Антіохія (дав.-гр. Αντιόχεια), Антіохія Семірамідська (дав.-гр. Ἀντιόχεια Σεμίραμις ) та Селевкія (дав.-гр. Σελεύκεια)[5]. Згодом Гадара була захоплена юдейським царем Александром Яннаєм[6][7].

Римський період

У 63 році до н. е. римський полководець Гней Помпей Великий завоював регіон, після чого Гадара була відбудована та стала членом напівавтономного об'єднання десяти міст — Декаполісу[8][9]. 33 роки потому перший римський імператор Октавіан Август приєднав місто до єврейського царства свого союзника Ірода. За твердженням Йосипа Флавія, після смерті царя Ірода в 4 році до н. е. Гадара увійшла до складу римської провінції Сирія[10]. Після християнізації Східної Римської імперії Гадара зберегла свій важливий регіональний статус і на довгі роки стала резиденцією християнського єпископа[11].

В 66 році після початку єврейського повстання проти римлян, землі навколо Гадари була спустошені[12].

Мешканці міста взяли в полон деяких найсміливіших євреїв, з яких кількох було страчено, а інших ув'язнено[13]. Чимало з містян здалися майбутньому імператорові Веспасіану, який розмістив у Гадарі гарнізон[14].

Затоплена ділянка Гадарського акведуку

Акведук Гадари, збудований у II столітті, подавав питну воду до міста через кяриз 170 км завдовжки. Підземна ділянка акведуку довжиною в 94 км є найбільшим з відомих античних тунелів[3][15].

Візантійський та ранньомусульманський періоди

Після християнізації Східної Римської імперії Гадара зберегла свій важливий регіональний статус і на довгі роки стала резиденцією християнського єпископа[11]. Внаслідок битви при Ярмуці в 636 році біля тодішньої Гадари весь регіон опинився під владою мусульман. Близько 747 року місто було вщент зруйновано землетрусом і було покинуте.

Церковне значення

В Синоптичних Євангеліях згадується одне з чудес Ісуса Христа — вигнання бісів з Геразинського біснуватого. За свідченнями деяких рукописів це сталося в Гадарі, в інших — цим місцем була сусідня Гераса.

Гадарська дієцезія була номінально відновлена в XV столітті на правах титулярної єпархії. Посада її очільника є вакантною, хоча вона має посадових осіб, відповідальних за її управління.

Сучасний стан

Руїни Гадарського німфея з видом на Тиверіадське озеро

Руїни Гадари були відкриті німецьким мандрівником Ульріхом Яспером Зеетценом у 1806 році[16]. Вони лежать в Умм-Кайсі, невеликому містечку в провінції Ірбід в Йорданії, поблизу кордону з Ізраїлем та Сирією.

Однією з найвизначніших споруд античного міста є Гадарський німфей — великий напівзруйнований фонтан, присвячений водяним німфам. Серед руїн міста також збереглися вулиці, терми, два театри, іподром, римський акведук, храм, базиліка та інші споруди[17]. Декуманус, мощена центральна вулиця з подвійною колонадою, перетинає місто зі сходу на захід. Збережені старовинні оборонні стіни Гадари сягають 3 км в довжину.

У 2017 році археологами був виявлений старовинний храм, який був побудований за епохи еллінізму в III ст. до н. е. Храм, що був присвячений Посейдону, складається з портику, подіуму та наосу, святого приміщення[18]. На місці храму також була знайдена елліністична кераміка[19].

В середмісті також була виявлена мережа водяних тунелів, відокремлена від зовнішнього тунелю, що був виявлений багато років до цього[18].

Панорама на північ від Умм-Кайсу: на передньому плані — декуманус (головна вулиця); ліворуч та в центрі — Галілейські пагорби та Тиверіадське озеро; на задньому плані — Голанські висоти

Видатні мешканці

Римські руїни стародавньої Гадари

В античну добу Гадара називалася «містом філософів»[20]. Девід Сідер зазначає, що в Гадарі мешкало чимало видатних філософів, письменників та математиків; до того ж, місто мало аж два театри. Втім, незважаючи на це, талановиті містяни вирушали до Греції та Італії в пошуках більших кар'єрних можливостей[21]. Найвидатнішими мешканцями міста були:

• Меніпп Гадарський (III ст. до н. е.) — цинік-сатирик.
• Мелеагр Гадарський (І ст. до н. е.) — філософ-цинік і поет[22].
• Філодем Гадарський (І ст. до н. е.) — епікурейський філософ і поет.
• Теодор Гадарський (І ст. до н. е.), — оратор[4].
• Філон Гадарський (II ст. н. е.) — математик, розрахував дуже точне значення числа π[21][23].
• Еномай Гадарський (II ст. н. е.) — філософ-цинік.
• Апсін Гадарський (III ст. н. е.) — ритор[24].

Примітки

1. Rocca, Samuel (2008), Herod's Judea: A Mediterranean State in the Classic World, Eugene: Mohr Siebeck, с. 200, ISBN 978-1-4982-2454-3, архів оригіналу за 5 червня 2020, процитовано 8 квітня 2021
2. Mare, W. Harold (2000), Decapolis, у Freedman, David Noel; Myers, Allen C.; Beck, Astrid B. (ред.), Eerdmans Dictionary of the Bible, Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing, с. 333–334, ISBN 0-8028-2400-5.
3. Schram, Wilke D. (2007), Gadara (Jordan), Roman Aqueducts, архів оригіналу за 28 березня 2021, процитовано 25 вересня 2015.
4. Strabo's Geography 16.2.29
5. Calmet, Augustin (1813). Calmet's Great Dictionary of the Holy Bible. Samuel Etheridge.
6. Israel Shatzman, The Armies of the Hasmonaeans and Herod: From Hellenistic to Roman Frameworks [Архівовано 18 серпня 2021 у Wayback Machine.], p. 74.
7. Piotrkowski, Meron M. (2011). When Did Alexander Yannai Capture Which Gadara?. Jewish Studies Quarterly (англ.). Mohr Siebeck GmbH & Co. KG. 18 (3): 266—276. doi:10.1628/094457011797248453. JSTOR 41289144.
8. Fitzgerald, John Thomas; Obbink, Dirk D.; Holland, Glenn Stanfield (2004). Philodemus and the New Testament world [electronic resource]. BRILL. с. 365—366. ISBN 9789004114609.
9. Mare, W. Harold (2000), Decapolis, у Freedman, David Noel; Myers, Allen C.; Beck, Astrid B. (ред.), Eerdmans Dictionary of the Bible, Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing, с. 333–334, ISBN 0-8028-2400-5.
10. Josephus Antiquities, XVII, xi, 4; Josephus, Bellum Judaicum, II, vi, 3.
11. Reland, Palestine, 776.
12. Josephus, Bellum Judaicum, II, xviii, 1.
13. Josephus, Bellum Judaicum, 5.
14. Josephus, Bellum Judaicum, IV, vii, 3.
15. Mathias Döring: «Wasser für Gadara. 94 km langer Tunnel antiker Tunnel im Norden Jordaniens entdeckt» [Архівовано 11 січня 2016 у Wayback Machine.], in: Querschnitt, Vol. 21 (2007), pp. 24–35
16. Schürer, 1891, § 23 (The Hellenistic Towns), p. 100 [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.] (note 179), where he cites Seetzen, Reisen durch Syrien (ed. by Kruse, 4 vols. 1854–59), i. 369 sqq., iv. 188 sqq.
17. Desmond, William. Cynics. p36 — referencing (Weber & Khouri 1989:17-18)
18. 'First of-its-kind' Hellenistic temple discovered in Umm Qais. Jordan Times. 14 серпня 2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
19. Archaeologists discover ancient temple in Jordan's Amman. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
20. Desmond, William. Cynics. p36
21. Sider, David (1997). The Epigrams of Philodemos: Introduction, Text, and Commentary. Oxford University Press. с. 4. ISBN 9780195356670. Процитовано 3 червня 2020.
22. Isaac, Benjamin (2017). Empire and Ideology in the Graeco-Roman World. Cambridge: Cambridge University Press. с. 427c. ISBN 978-1-107-13589-5. Процитовано 3 червня 2020.
23. Runia, David T. (1995). Philo and the Church Fathers: A Collection of Papers. Vigiliae Christianae, Supplements. Volume XXXII. BRILL. с. 27. ISBN 9789004312999. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020.
24. Blank, David, «Philodemus» [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.], The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2019 Edition), Edward N. Zalta (ed.), accessed 3 June 2020.