|
Вітторе КарпаччоВітторе Карпаччо (італ. Vittore Carpaccio; 1455(65), Венеційська республіка — 1526, Венеційська республіка) — художник зламу XV — XVI століть доби Високого Відродження, представник Венеційської школи живопису. Етапи дослідженьПрактично мало що відомо про рік народження художника, його навчання і навіть про його справжнє ім'я. Італія XV століття — була конгломератом невеликих держав і князівств, одним з яких була Венеційська республіка з імперським характером і імперськими амбіціями. У Венеції говорили на венеційському діалекті, який мав значні розбіжності з тосканським діалектом, що набагато пізніше стане літературною мовою в Італії. Венеційський діалект XV століття був у фазі свого становлення. Мода на латину, яку розділяв і сам художник, примусила його переробити власне прізвище на Карпатіус. Але це ім'я не прижилося навіть в Італії. Історики мистецтва в Італії XVII століття, що писатимуть на тосканському діалекті, назвуть його Карпаччо (Рідольфі у 1648 році, Боскіні у 1660 році) і лише це найменування стане загально прийнятим. Жодних відомостей, хто був першим чи черговим вчителем Вітторе. Традиційно їм вважають Джентілє Белліні (близько 1429—1507), старшого брата Джованні Белліні (близько 1430—1516). Але художній стиль Вітторе відрізняється як від творів Джентілє, так і від картин велетенськи обдарованого Джованні. Дослідники XX століття, спираючись на стилістичний аналіз творів венеційських майстрів XV століття, додали ще двох майстрів, твори яких могли мати вплив (або мали вплив) на художню манеру Карпаччо, це:
Безтривожна манера Антонелло да Мессіна, що уникав трагічних сюжетів чи трактував драматичні сцени в манері спокійної розповіді — дійсно близька до манери Карпаччо. Збережені свідоцтва біографії   Необхідність документальних підтверджень фактів життєпису примусила дослідників звернутися до архівів. Але знайдено надзвичайно мало. Рік народження художника найчастіше визнають між 1455 і 1465 і навіть у 1572. Батько — П'єтро Скарпацца (Scarpazza) був купцем. Родина мешкала на острові Торчелло в Маццорбо. Окрім торгівлі, родина мала шахту з копалинами і не була бідною. Представники родини Скарпацца займали відомі посади на острові Торчелло (один був суддя, другий — канонік катедрального собору острова Торчелло). Збережений заповіт рідного дяді Вітторе — Зуане Скарпацца, що був францисканцем в монастирі Св. Урсули в місті Падуя. Спадкоємцями його майна стали рідний брат П'єтро Скарпацца, що торгував хутром та племінник Вітторе. Є ще відомість про найм майстерні самим Вітторе за 1486 рік. Якщо виходити з дати 1486 і Вітторе 20 років, то він 1466 року народження чи трохи старший. Венеційське суспільство було розділене на релігійні братства (товариства, Скуола). Кожне товариство обирало небесного заступника і будувало приміщення, де представники братства збирались для душпастирських, філософських і ділових бесід і спілкування. Чим заможнішими були члени братства, тим заможнішим було і братство. Скуола мала гроші, на які і замовляла картини біблійного спрямування венеційським майстрам. По замовам скуол працював і Якопо Тінторетто. 1488 року керівники венеційської Скуоли Св. Урсули прийняли рішення оновити образа в каплиці Св. Урсули, картини для якої і доручили створити Вітторе Карпаччо. По замовам других братств художник працюватиме і надалі. Картини на сюжети житія Св. Урсули створив і Ганс Мемлінг, тобто сюжет був відомим для доби. Серед значних замовлень — портрет дожа Леонардо Лоредана та картина для зали засідань венеційського Сенату. Доручать Карпаччо і картини з приводу візиту папи римського Олександра ІІІ у Венецію. (Всі останні картини загинуть під час пожежі в палаці дожів у 1577 році) Художник офіційно був на службі у патріарха Антоніо Контаріні, для якого виконав декілька творів в останні роки життя. Карпаччо був одружений, він узяв шлюб з венеційкою Лаурою. Подружжя мало двох синів — П'єтро та Бенедетто, обидва сини теж стануть художниками. У 1511—1520 роках Карпаччо виконав картини для Скуоли да Сан Стефано. Але в Венеції вже нові часи і нові пісні (і народились нові художні авторитети). Якісно змінилася художня манера знайомого Карпаччо — уславленого Джованні Белліні. Підросли і його учні — Джорджоне, Тіціан, Себастьяно Лучані, відомий як Себастьяно дель Пйомбо і випередили навіть Белліні.
 Для Вітторе Карпаччо час наче застиг на місті, він такий же розважливий, розповідально — безтривожний, з подробицями, венеційським натовпом, кумедними і побутовими дрібницями. Він ще користується попитом як художник, живе і працює водночас з Лоренцо Лотто, Тиціаном та Себастьяно дель Пьйомбо (що головує в майстерні Джорджоне по передчасній смерті останнього), але належить XV століттю. Два останні релігійні образи Карпаччо датовані 1523 роком і створені для провінційного вівтаря католицької церкви Вознесіння в Копарі (Словенія). Карпаччо залишається на узбіччі магістральних шляхів венеційського мистецтва, які відкриті Джованні Белліні, Джорджоне, Тиціаном. Близько 1526 року художник помер у Венеції. Вибрані твори  
Див. такожПримітки
Посилання
Література та джерела
|
_-_Carring_of_the_Cross.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
