|
Вступ Кіпру до Європейського Союзу
Вступ Кіпру до Європейського Союзу (грец. Ένταξη της Κύπρου στην Ευρωπαϊκή Ένωση) — процес, який дозволив Республіці Кіпру приєднатися до Європейського Союзу 1 травня 2004 року. Таким чином, Європейський Союз був розширений до 25 держав (Кіпр увійшов одночасно з 9 іншими державами). ІсторіяПочаткова ситуація (1960-1989)Кіпр став незалежним від Сполученого Королівства 16 серпня 1960 року[3]. На той час грецьке населення становило 82% населення проти 18% турків[3]. Система, встановлена Конституцією, пропонувала розподіл повноважень між 70-ма громадами % для греків і 30 % для турків[3]. Однак між двома спільнотами виникнули розбіжності: розбіжність щодо конституції та розкриття плану Акрітаса[3]. З грудня 1963 по серпень 1964 року острів буде об’єктом зіткнень, а представники кіпрських турків у відповідь організують тимчасову адміністрацію, позбавлену конституційних засад.[4] Наприкінці 1964 року Рада Безпеки ООН встановила зелену лінію, контрольовану ВСООНК[4][5]. Президент Макаріос III, який був переобраний у 1968 році з 98% на основі програми, спрямованої на збереження незалежності Кіпру, потім намагався застосувати політику примирення та незалежності як щодо Греції, так і Туреччини[4]. Під час його перебування на посаді Кіпр підписав 19 грудня 1972 року угода про асоціацію з Європейським економічним співтовариством (нині ЄС)[6]. Ця угода набуває чинности 1 червня 1973[6]. Ця угода передбачала два етапи, кожен з яких становить етап реалізації митного союзу[6]. Спочатку планувалося, що перший етап завершиться 30 червня 1977 року. Обидві громади на острові мали виграти від угоди[6]. Однак правляча військова хунта в Греції, яка сподівалася замінити Макаріоса на президента, дружнього до Еносіса, влаштувала та здійснила переворот у Нікосії 15 липня 1974 року, який привів до влади Нікоса Сампсона. Тому впровадження митного союзу затримувалося[7]. У відповідь на цей переворот 20 липня 1974 року була розпочата військова операція з Туреччини на підставі Договору про гарантії[4]. У серпні 1974 року, турецька армія окупувала 37 % території Кіпру[4]. 18 серпня 1974 року відбулося припинення вогню, потім у листопаді 1983 року окупована сторона в односторонньому порядку оголосила себе Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРСК)[4]. 19 жовтня 1987 р. було підписано Протокол другого етапу, який передбачав поступове створення Митного союзу, який набув чинності з 1 січня наступного року[7]. Угода про асоціацію (з 1972 р.)Відносини між Республікою Кіпр та ЄС до того, як вона стала членом, регулювалися угодою про асоціацію, доповненою чотирма протоколами технічного та фінансового співробітництва[8]. 19 жовтня 1978 р. Протокол про умови та процедури, необхідні для здійснення другого етапу, передбачав створення Митного союзу в два етапи. З 1 січня 1998 року більше не існує жодних перешкод для вільної торгівлі, за деякими винятками, щоб дозволити створення Митного союзу у 2002 році. Подання заявки3 липня 1990 року Джордж Якову надіслав заявку щодо Республіки Кіпр (і від імені всього острова) до Європейського Союзу Джанні Де Мікелісу, тодішньому міністру закордонних справ Італії та діючому голові Ради Європейські Співтовариства.
Під час засідання, яке відбулося 17 вересня 1990 року, Рада Європейського Союзу вирішила направити запит до Комісії. Останній 30 червня 1993 року видав в цілому схвальну думку:
4 жовтня 1993 р. Європейська Рада схвалила цей висновок[10]. Нарешті, 24-25 червня 1994 р. Європейська рада на Корфу підтверджує, що Кіпр буде частиною наступного «конвою» розширення[11]. До перемовин6 березня 1995 року Рада з загальних питань Європейської Ради вирішує, після того як Греція зняла своє вето на підписання угоди про митний союз з Туреччиною, що переговори розпочнуться через шість місяців після першої міжурядової конференції, яка була відкрита в Турині 29. Березень 1996 року. Парламент зайняв позицію на користь цього рішення, прийнявши резолюцію на основі доповіді Бертенса 12 липня 1995 року. Рада з загальних питань 20-21 листопада 1995 року була першою зустріччю міністрів закордонних справ Союзу з міністром закордонних справ Кіпру. У Порядку денному на 2000 рік, представленому 15 липня 1997 року, Комісія зазначає, що переговори з Кіпром розпочнуться через шість місяців після завершення Міжурядової конференції: «Ухвалення політичної угоди дозволить швидше завершити переговори. У разі відсутності прогресу в цьому напрямку до запланованої дати початку переговорів, останні будуть проводитися з урядом Республіки Кіпр, єдиним органом, визнаним міжнародним правом». На відміну від заявки на глобальне членство, поданої Республікою Кіпр, ТРСК підписала в серпні 1997 року угоду про асоціацію з Туреччиною, яка не має міжнародно-правової цінності через невизнання ТРСК[12]. Рішення про початок переговорів було прийнято 12-13 грудня 1997 року на Європейській раді в Люксембургу під час реалізації стратегії передприєднання, заснованої на участі в певних цільових програмах (зміцнення юрисдикційного та адміністративного потенціалу), участі в певних установах Співтовариства та використанні TAIEX. Ці проєкти та заходи співпраці мають форму грантів[13]. ПеремовиниПерш ніж вони почалися, Глафкос Клірідіс, президент кіпріотів-греків, запропонував туркам-кіпріотам 12 березня 1998 року брати участь у переговорах[7]. Але йому було відмовлено, переговори офіційно почалися 30 березня 1998 року[7]. Наступного дня відбулася двостороння міжурядова конференція, яка закликала розпочати переговори з Кіпром щодо умов його вступу до Європейському Союзу та адаптації до договорів, що випливають із його прийняття. 15 квітня 1999 року парламент прийняв нову доповідь, яка носить ту саму назву, що й у липні 1995 року (доповідь Бертенса), в якій він привітав прогрес, досягнутий у прийнятті Кіпром acquis Співтовариства[14][15]. Під час Гельсінкського саміту 10-11 грудня 1999 р. вирішення проблеми возз'єднання Кіпру не розглядається як передумова членства Кіпру, в той же час Туреччині надається статус кандидата[16]. Вступ16 квітня 2003 року Кіпр підписав договір про приєднання. У рамках Договору Протокол щодо Кіпру передбачає призупинення дії acquis communautaire у північній частині острова до тих пір, поки його не скасує «Рада, що діє одноголосно за пропозицією Комісії»[17]. Нарешті острів увійшов до Союзу 1 травня 2004 року[18]. Хронологія
Країна входить до Люксембурзької групи [N 1], тому переговори розпочалися31 mars 199831 березня 1998 року і остаточно завершився на Європейській раді 12 і 13 грудня 2002 року для десяти країн розширення 2004 року[N 2][19]. Процес скринінгу[N 3] для Кіпру відбувся з квітня 1998 року по червень 1999 року[20] . ПерепониЕкономікаУ 1996 році ВНП на одного жителя півдня острова був би приблизно таким в Італії і вище, ніж ВНП Португалії, Іспанії чи навіть Греції[21]. Тим не менш, острів страждав від «економічної криміналізації», оскільки острів став першим офшорним центром у Середземному морі, скориставшись вигідними податковими умовами[21]. Проте в цю ж дату торговельний баланс острова, здавалося, погіршився через стагнацію промислового експорту[21]. Необхідності залучення іноземних інвестицій мав сприяти інвестиційний партнер Європейського співтовариства та зобов’язання, взяті Європейським інвестиційним банком[21]. Проблема поділу острова також створює відмінності на економічному рівні між двома частинами острова: у 1996 році ВНП півдня острова становив би 12 000 доларів проти 3 000 доларів на півночі[21]. Поділ острова Розділ острова створює проблему щодо участі північної частини, Турецької Республіки Північного Кіпру, у переговорах, а потім у Європейському Союзі[22]. Справді, Північний Кіпр не визнаний Союзом або міжнародним співтовариством[N 4], і все ж він стурбований запитом Республіки Кіпр[22]. У 1993 році у висновку Комісії зазначено, що «за логікою її постійної позиції та узгодженої з позицією Організації Об’єднаних Націй щодо легітимності уряду Республіки Кіпр та невизнання «Турецької Республіки Північного Кіпру»[23], вона змогла визнати заяву прийнятною та змогла розпочати процедуру[22]. Однак через її демократичні цінності туркам-кіпріотам запропонували брати участь у переговорах, які відмовилися[22]. Громадська думкаУ Європейському СоюзіДеякі держави-члени висловили своє небажання членства Кіпру в Союзі, поки не буде знайдено рішення щодо поділу острова. Однак на саміті в Единбурзі країни-члени погодилися, що переговори про вступ не враховуватимуть поділ острова. 15-16 червня 1998 р. Європейська рада в Кардіффі стала можливістю для деяких держав відновити своє небажання, хоча висновки Ради підтримували початкову позицію про відсутність передумов для членства[16]. 9 листопада 1998 року чотири країни-члени (Франція, Італія, Німеччина та Нідерланди) висловили свої застереження щодо приєднання Кіпру до вирішення проблеми поділу. Європейський парламент поставив під сумнів цю позицію у квітні 1999 року, прийнявши доповідь Бертенса від 26 березня 1999 року[24]. Лише 11 грудня 1999 року у висновках Європейської ради в Гельсінкі було офіційно проголошено, що вступ Кіпру до ЄС не є умовою врегулювання політичного розколу. На КіпріГреки-кіпріотиГромадська думка, згідно доповіді Сенату 2002 року, була переважно проєвропейською[25]. Турки-кіпріотиПозиція уряду та експертівРеакція уряду кіпрських турків щодо заявки на членство була досить негативною, оскільки в меморандумі, адресованому до Ради Європейського Союзу, остання заперечувала кандидатуру[26]. Не ставлячи під сумнів інтерес, який це виникне для турків-кіпріотів, уряд кіпрських турків заперечує той факт, що заявка на членство Республіки Кіпр стосується всього острова[26]. Щоб оскаржити заявку на членство, подану урядом кіпрських греків, вони стверджують на основі Договору про гарантії та Конституції Республіки Кіпр 1960 року[26]. Моріс Х. Мендельсон, національний експерт з права, викладає свою позицію щодо ЄС і Кіпру: погляд експерта: висновок щодо заявки Республіки Кіпр на вступ до Європейського Союзу[27][26]. Конституція 1960 року визнала існування двох різних і рівноправних політичних спільнот; у цьому сенсі греки-кіпріоти, які успадкували титул Республіки Кіпр, не мали б можливості представляти острів загалом у суттєвих питаннях[26]. Крім того, стаття 185 Конституції виключає будь-яку можливість повного або часткового союзу острова з будь-якою іншою державою з метою уникнення можливого «Економічний енозис»[N 5]. У цьому сенсі президент і віце-президент, відповідно кипріот-грек і турець, мають право вето на будь-яку участь острова в міжнародній організації, з якої вийшли Греція та/або Туреччина[26]. Тому громада кіпрських турків виступає за приєднання держави Кіпр, одночасно оскаржуючи заявку, подану Республікою Кіпр від імені всього острова[26]. Громадська думка30 березня 2000 р. щоденна газета Kıbrıs пише, що, згідно з опитуванням, пріоритетними цілями турків-кіпріотів є вирішення конфлікту з Республікою Кіпр і членство в Європейському Союзі[28]. Див. такожПримітки
Джерела
Бібліографія
Статті
Офіційні документи
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
