Воскресенська церква (Поділ)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Воскресенська церква.
Воскресенська церква
Церква Воскресіння
50°28′01″ пн. ш. 30°31′05″ сх. д. / 50.466842° пн. ш. 30.517922° сх. д. / 50.466842; 30.517922
Тип спорудицерква і втрачена спорудаd
РозташуванняУкраїна Україна, Київ
АрхітекторМихайло Грек або Михайло Рудзинський
Початок будівництва1670 (інші дані — 1698)
Зруйнованоміж 1932 і 1934
Відбудованоне відбудовувалась
Стильбароко
Адресавул. Спаська, 9
ЕпонімВоскресіння Христа
Воскресенська церква (Поділ). Карта розташування: Україна
Воскресенська церква (Поділ)
Воскресенська церква (Поділ) (Україна)
Мапа

Воскресенська церква — православний парафіяльний[1] храм у Києві на Подолі, збудований 1670 року та зруйнований на початку 1930-х років. Знаходилася на розі вулиці Спаської та провулку Хорива[2], на її місці спорудили житловий будинок по провулку Хорива, 4[3][4].

Історія храму

Подільська Воскресенська церква була одним із найстаріших мурованих храмів київського Подолу[5]. На її місці у XVI столітті існувала дерев'яна церква[6] Воскресіння із бічним вівтарем на честь святого Євстафія Плакіди, зведена коштом гетьмана Остафія Дашкевича у 1500[3] чи близько 1508 року[7][8]. За іншими даними, ця дерев'яна церква була значно старішою, а Дашкевич лише прибудував приділ на честь святого Євстафія[9]. На користь цієї версії свідчить згадка про будинок священника Воскресенської церкви в «Описі київського замку» 1552 року[9]. У другій половині XVI століття опікунами церкви була родина Рожинських[10] (Ружинських[8][9]), родичів Дашкевича, вони подарували церкві (ймовірно, за заповітом Дашкевича) частину своїх земельних володінь на лівому березі Дніпра — слобідку, яка на честь церкви стала називатися Воскресенською (сучасний житловий масив Воскресенка)[3].

Найстаріші писемні згадки про дерев'яну церкву Воскресіння датовані кінцем XVI століття, 1653 року її описав мандрівник Павло Алеппський[8][9]. У 1610-х роках (близько 1617 року[1]) настоятелем церкви був Іов Борецький, майбутній Київський митрополит[3][10][11].

Ймовірно у 1632—1646 роках, за часів митрополита Петра Могили, до церкви добудували другий бічний вівтар на честь святих Петра і Павла[9]. У 1658 році будівля храму постраждала від пожежі[9], після чого замість дерев'яної спорудили нову муровану п'ятибанну церкву. Різні джерела наводять різні дати та обставини цієї події. За однією версією, муровану Воскресенську церкву почали будувати (або вже збудували) у 1670 році, коштом міщанина Михайла Грека[3][5]. За іншою версією церкву звели на місці колишнього церковного цвинтаря у 1695[1][10] або 1698 році, а фундатором будівництва став грецький купець[9] Михайло Миколайович Рудзинський[10][11] або Радзицький[9]. Костянтин Широцький у своєму путівнику по Києву 1917 року наводить обидві ці версії, але зазначає, що схиляється до першої, адже на мапі Києва 1695 року Воскресенська церква зображена вже в оновленому вигляді, із п'ятьма банями та трьома апсидами[5][8]. Сучасний києвознавець Михайло Кальницький припускає, що церкву почали будувати 1670 року коштом Михайла Грека, а завершили лише наприкінці XVII століття, отримавши нову пожертву на завершення будівництва від Михайла Рудзинського[3].

У XVIII столітті церкву неодноразово ремонтували: у 1703 році — коштом парафіянина церкви, купця Л. Величка[9], у 1732 році — коштом козацького осавула Павла Гудими[8][12], який був одружений з онукою Михайла Рудзинського[9]. У 1760-х роках церкву перебудували за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського[13][12]. У 1809 році за проєктом архітектора Андрія Меленського з західного боку церкви, над в'їзною брамою церковної садиби[4] прибудували муровану дзвіницю[3][7][11].

Під час пожежі 1811 року церква суттєво постраждала[10], однак були збережені бані, карнизи, оздоблення вікон та пілястри. Старий іконостас не зберігся. У 1886 році, під час чергового ремонту церкви, розібрали чотири з п'яти бань[8].

У середині XIX століття церкві належали сіножаті на Оболоні площею 4 десятини, також здавалася внайми половина житлового будинку для священнослужителів[11]. Станом на 1860-ті роки парафія церкви налічувала 184 особи[11].

За радянських часів церкву закрили та зруйнували, на її місці у 1935 році збудували чотириповерховий житловий будинок-«сталінку»[14] для працівників управління пожежної охорони[15]. Точна дата знесення церкви невідома, за версією Михайла Кальницького це сталося 1934 року[3], за версією Олени Попельницької — у 1935 році[13]. Тит Геврик зазначає, що 25 квітня 1932 року її ще фотографував для Київської обласної інспектури охорони пам'яток культури К. Козловський, однак у «Переліку всіх закритих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.» церква вже фігурує як розібрана[16]. У Державному архіві Києва є документи стосовно спорудження будинку на місці церкви, в яких зазначається, що станом на 1 листопада 1934 року будинок був зведений на 52%[15].

Опис

Мурована Воскресенська церква була типовим храмом у стилі українського бароко[3]: хрещата у плані, стіни вертикально розчленовані пілястрами коринфського ордеру та прикрашені ліпними карнизами, вікна декоровані лиштвами та сандриками[13][12]. Первісно церква мала п'ять грушоподібних бань, центральна з яких була на восьмигранному барабані, та три апсиди — головний вівтар на честь Воскресіння Христового, північний приділ на честь Архангела Михаїла, переосвячений пізніше в ім'я святих Петра і Павла, та південний приділ на честь святого Євстафія[3][7]. У 1886 році храм під час чергового ремонту зробили однобанним, розібравши чотири бані та лишивши одну середню[8], яку переробили на простішу, напівсферичну[4]. Дзвіниця церкви, зведена пізніше, була круглою у плані, чотириярусною, оздобленою в стилі класицизму[3][4]. Стіни першого ярусу були рустовані, другий ярус, де розміщувалися дзвони, мав видовжені прямокутні отвори, фланковані іонічними напівколонами, третій ярус завершувався напівсферичним куполом із високим шпилем[4].

Серед церковного начиння храму була вовняна плащаниця XVII століття[1][8].

При церкві існував невеликий цвинтар, на якому у XVII—XIX століттях ховали парафіян. Наприкінці XIX століття на його території звели мурований будинок церковно-парафіяльної школи.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1723 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[17].

Топоніми, пов'язані з Воскресенською церквою

Від Воскресенської церкви отримали свої назви Воскресенський провулок, що вів до церкви (сучасний провулок Хорива)[5] та Воскресенська слобідка на лівому березі Дніпра, на місці якої у XX столітті сформувався Воскресенський житловий масив[3]. Також неподалік від церкви стояла садиба Іова Борецького, який до свого обрання митрополитом, був настоятелем цієї церкви[7]. Борецький заповів садибу Спасо-Межигірському монастиреві, який заснував тут своє подвір'я[10], від якого пішла назва Межигірської вулиці[18].

Примітки

  1. ↑ а б в г Захарченко, 1888, с. 252.
  2. ↑ Топографічна зйомка Київського міськомунвідділу (1923–1930).
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н Кальницький, 2012, с. 59.
  4. ↑ а б в г д Третяк, 2004, с. 24.
  5. ↑ а б в г Гирич, 2014, с. 81.
  6. ↑ Паломникъ кіевскій, 1871, с. 138.
  7. ↑ а б в г Гирич, 2014, с. 82.
  8. ↑ а б в г д е ж и Широцький, 1917, с. 169.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л Попельницька, 2003, с. 82.
  10. ↑ а б в г д е Сементовський, 1900, с. 279.
  11. ↑ а б в г д Похилевич, 1865, с. 103.
  12. ↑ а б в Третяк, 2004, с. 23.
  13. ↑ а б в Попельницька, 2003, с. 83.
  14. ↑ Третяк, 1998, с. 36.
  15. ↑ а б Широчин, 2022, с. 179.
  16. ↑ Серга, 2010, с. 63.
  17. ↑ Церква Воскресіння Господнього (Воскресенська) на Подолі у м. Києві. // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2023 року.
  18. ↑ Гирич, 2014, с. 83.

Джерела

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Попельницька О. О. Історична топографія Київського Подолу XVII — початку XVIII століття / Відповід. ред. д. і. н., проф. М.Ф. Дмитрієнко. — Видавничий дім «Стилос», 2003. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 966-8518-03-9.
  • Третяк К. О. Київ: путівник по зруйнованому місту. — К. : Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. — 159 с. — 1000 прим. — ISBN 966-594-061-9.
  • Гирич І. Б. Магдебурзьке серце Києва. — К. : Либідь, 2014. — 88 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0671-5.
  • Серга Жанна. Відносини між Радянською державою і церквою у 1920–1930-х роках (на прикладі Києва) // Пам'ятки: археогр. щорічник. Т. 11 / Держкомархів України, УНДІАСД. — К., 2010. — С. 39–67.
  • С. Широчин. Архитектура межвоенного Киева. Сталинки, часть I. — К. : Скай Хорс, 2022. — 368 с. — (Архитектура межвоенного Киева) — 100 прим. — ISBN 978-966-2536-93-5.
  • Воскресенская [церковь]. (Спасская, 11; переулок Хорива, 4) // Православные церкви Киева 1037–1917 гг. : энциклопедический справочник / В. В. Майко. — Симферополь : [б. и.], 2020. — С. 277–290. — ISBN 978-5-905463-15-0. (рос.)
  • Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
  • Широцький К. В. Кіевъ: путеводитель. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1917. — 346 с. (рос. дореф.)
  • Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : С. В. Кульженко, 1888. (рос. дореф.)
  • Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
  • Паломникъ кіевскій, или Путеводитель по монастырямъ и церквамъ кіевскім, для богомольцев, посѣщающихъ святыню Кіева. — 5-те. — К. : Тип. М. П. Фрица, 1871.