Втрачена архітектура — галузь історії культури та історії архітектури про створення архітектурних пам'яток. їх авторів та їх зникнення з різних причин. Історія втраченої архутектури не є завершеним процесом, а продовжується і в сьогодення як відбиток агресивності держав та недоліків практики політиків всіх рівнів.
Класифікація
Архітектурні споруди втрачають—
під час природниї лих (землетрус, повінь, ураган, виверження вулкана)
від байдужості оточення
від пожежі (при використанні деревини та пожежонебезпечних будматеріалів)
цілеспрямоване знищення арміями загарбників (найбільша частина втраченої архітектури в історії)
Історичні факти
Перський цар Ксеркс наказав поруйнувати велетенську вежу-зіккупат в місті Еменанка, відому в Європі за біблією як вавілонська вежа.
Цар Олександр Макдонський наказав поруйнувати перське місто Персеполь, пояснивши, що це буде зроблено на честь власних предків, котрі могли просто не знати про існування такого храмового міста на честь перського бога вогню і світла Аурамазди.
Храм Артеміди Ефеської, що входив до семи див світу, зруйнували загарбники готи.
Галікарнаський мавзолей, що теж входив до семи див тогочасного світу, зруйнували вже європейські хрестоносці.
Виверження вулкану Везувій 24 серпня 79 року нашої ери поховало під пекучим попілом та лавою три давньоримські міста — Помпеї, Геркуланум, Стабії.
В 11 столітті турки поруйнували місто Аль-Кахир (сучасний Каїр).
В 12 столітті султан Саладдин наказав поруйнувати торгівельне місто Петра, як не потрібне йому.
Середньовічне місто Ургенч руйнували монголо-татари, спочатку у 13 столітті, потім у 14-у.
У 15 ст. столицю Камбоджі місто Ангкор поруйнували вояки армії короля Сіама.
Втрачена дерев'яна архітектура
Яльгелево (Ропша, Ленінградська область). Дерев'яна кірха апостолів Петра і Павла (1758 р. побудови), знищена в 1942 р. остаточно
Використання дерева логічно виникає в місцевостях, багатих лісом. Дещо легші засоби обробки сировини і наявність матеріалу спонукали до поширеного використання саме дерева. На ранішніх і середніх етапах розвитку дерев'яної архітектури характерна відсутність гідроізоляції, розвиток плісняви і недовготривалість дерев'яних споруд. Свої обмеження вносила і велика пожежонебезпека. Дерев'яні споруди добре горять, що небезпечно як в воєнні, так і мирні часи, в часи посух.
Вкрай поганим недоліком для дослідників дерев'яної архітектури є відсутність у дерев'яних споруд підмурків і фундаментів. Наявність стрічкового типу фундаментів в кам'яній архітектурі дає змогу відновити план споруди навіть після зникнення будови в стародавні часи. Дерев'яна архітектура без підмурків зникає назавжди. Тому збереження стародавніх зразків дерев'яних споруд повинно робитися негайно в скансенах чи музеях просто неба. Стародавні зразки підлягають обов'язковому описуванню, замалюванню, фотографуванню тощо. Кількість вже існуючих музеїв дерев'яної архітектури недостатня.
До переваг дерев'яної архітектури відносять дешевизну матеріалу і доступність будівельних робіт. В 20 столітті, після поширення небезпечних для здоров'я людей пластмас і штучних матеріалів, заговорили про екологічну нейтральність дерева чи благодійний вплив її на організм людини.
Україна, село Біла, Тернопілля, дерев'яна церква 18 століття, знищена.
Україна, Полтавська область, село Великі Солонці, колишня Петропавлівська церква. Фото 2014 р.
Україна. Церква в с. Малнів Мостиського району (Львівська область). Зруйнована у 1960-х.
Реконструкція ротонди. Автори: П. Толочко, Я. Боровский, В. Шелягова.
Ки́ївська рото́нда — середньовічнаротондароманського стилю, що існувала в Києві в ХІІ—XV століттях, в часи Київського князівства. Пам'ятка архітектури Київської Русі. Розташовувалася по вулиці Володимирська 3, Київ, Україна. Призначення невідоме; серед гіпотез — двірцева будівля (палац, палата княжої ради, дім державних прийомів)[1], цивільна будівля київської сеньйорії, католицька церква (домініканська церква святої Марії[2], церква святої Катерини[3]) тощо. Мала вигляд архітектурної споруди баштового типу (зовнішній діаметр 20 м, внутрішній — 17 м), декорованої 16-ма пілястрами (шириною до 1,2 м, товщиною 0,3-0,6 м). Збудована з плінфи, валунів і дрібного каміння. Стіни були заввишки 10 м (збереглися лише на 80 см), товщиною 1,5 м. Внутрішній простір — зала з великим центральним стовпом (діаметром 3,2 м), що слугував опорою для перекриття.:::::::::::::::: Докладніше
Походить з дорогобузьких селян Смоленщини. 1912 року закінчив курси інженерів у Москві з ліцензією на право проводити будівничі роботи. Отримав медаль від Російського археологічного об'єднання за реставраціюСвято-Герасимова монастиря в Болдині Смоленської області. З 1914 року військовий інженер. 1918 року отримав другий диплом із мистецтвознавства, став викладачем в університеті у Москві.
1918 роком датовані його реставраційні і рятувальні роботи в місті Ярославль, де виникла загроза знищення видатних пам'яток архітектури 17 ст.(Митрополичі палати, Спасо-Преображенський монастир та ін.) після придушення владою антибільшовицького повстання.
Організатор десяти науково-дослідних експедицій з вивчення дерев'яних і кам'яних пам'яток вздовж річок Архангельської області, де тоді ще були у наявності ансамблі і комплексна дерев'яна забудова від доби російського середньовіччя і до початку 20 ст.
У коло його архітектурних досліджень увійшли пам'ятки архітектури Криму, України, Азербайджану, Грузії, Росії. Радянська влада віддячила арештом і засланням до Сибіру. Отримав три роки ув'язнення в таборах міста Маріїнськ (тепер Кемерівська область).
Барановському належить честь дослідження та повернення в науковий обіг садиби доби бароко 18 століття Хмеліта родини Грибоєдових.
В повоєнні роки мав відношення як архітектор до містобудівного проєкту — відновлення міста Смоленськ.
Мури і вежі Донського монастиря в Москві, архівне фото.
Товаришував з російським письменником Володимиром Чивиліхіним (1928—1984), що залишив документальні спогади про їх зустрічі, бесіди і спілкування.
У зв'язку з повним вилученням комуністичним урядом з церковного майна комплексу Новодівочого монастиря і перетворенням його на комплекс комунальних квартир, житло отримав у колишньому монастирі. Мешкав там у колишніх лікарняних палатах монастиря з 1939 до 1984 року. Був одружений. Дружина — Марія Юр'ївна, була науковим співробітником Державного історичного музею. подружжя мало доньку.
Помер в Москві, поховано в некрополі Донського монастиря. На надгробку напис із Біблії: «Ти, Петро, і на камені цьому…»:::::::::::::::: Докладніше
Роттердам після бомбардувань і пожеж у травні 1940 р.
488 року до н.е. вибудували храм Парфенон в Афінах, але вояки персього царя Ксеркса зруйнували його. 479 року до н.е. після перемоги над перською армією урядовець Тимон дав завдання архітектору Короібу вдновити будівництво. Тимона при владі замінив Перікл. Він і доручив будівництво храму архітекторові Іктіну та голові архітекторів міста Каллікрату. Будівництво нині існуючої спорди Парфенона тривало у 449-421 рр. до н.е.
Зазнав руйнування від вибуху 1687 року під час облоги Акрополявенеціанцями періоду війни з турками (турки зберігали в храмі порох, що вибухнув під час обстрілу).
Руйнували не тільки окремі споруди чи храми. 272 року вояки Стародавнього Риму захопили місто Пальміру та зруйнували його за непокору та повстання на чолі з царицею Зенобією.
14 травня 1940 року бомбардування міста німецькими фашистами Роттердам призвело до руйнацій та пожеж. Роттердам палав сорок (40) діб. Були зруйновані історичний центр міста з усіма його историчними пам'ятками та музеями. Місто було поруйноване на площі 250000 гектарів.
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
↑Боровський Я. Е., Толочко П. П. Київська ротонда // Археологія Киева. Дослідження і матеріали. Київ, 1979, с. 90—103.
↑Пуцко В.Г. Каменный рельєф из киевских находок // Советская археология, 1981, № 2, с. 230—231.; Пуцко В. Г. Искусство Киевской руси на рубеже XII — XIII вв. // Исследование «Слова о полку Игореве». — Лениград, 1986. — С. 145
↑Иоаннисян О. М. Храмы-ротонды в Древней Руси // Иерусалим в русской культуре. — Москва, 1994. — С. 111.
.jpg)
.jpg)
.jpg){kind=small}
