Станом на 1885 рік складалася з 20 поселень, 14 сільських громад. Населення — 6856 осіб (3461 чоловічої статі та 3395 — жіночої), 557 дворових господарств[1].
Володимирець — колишнє власницьке містечко за 120 верст від повітового міста, 560 осіб, 67 дворів, православна церква, костел, школа, вітряний млин, винокурний завод.
Великий Жолудськ — колишнє власницьке село, 390 осіб, 49 дворів, православна церква.
Довговоля — колишнє власницьке село, 500 осіб, 50 дворів, паровий млин.
Каноничі — колишнє власницьке село, 417 осіб, 40 дворів, винокурний завод.
Острівці — колишнє власницьке село, 126 осіб, 18 дворів, православна церква.
Розпорядженням Міністра внутрішніх справ Польщі 23 березня 1928 р.[2] з ліквідованої ґміни Березьніца до ґміни Влодзімєжец передані населені пункти — села: Ґурна, Мости, Степангород[3] і Степангородська-Гута, колонії: Карчівка, Крушини і Гострий Ріг, селища: Цецилівка і Спалюха та фільварок: Крушини, натомість передано село Любахи від ґміни Влодзімєжец до ґміни Рафалувка.
Польською окупаційною владою на території ґміни велася державна програма будівництва польських колоній і заселення поляками. На 1936 рік ґміна складалася з 30 громад[4]:
Володимирець — село: Володимирець, колонії: Бурки, Уланівка й Охримівка, хутори: Дубина і Підлипенне, селище: Гора, гаївки: Межишляхи і Писарівка та залізнична станція: Володимирець;
Воронки — село: Воронки, маєток: Воронки та хутори: Дебрі, Кишечки, Колядки і Пічки;