|
Владислав Гжегож Браницький
Владислав Гжегож Браницький герба Корчак (пол. Władysław Grzegorz Branicki; 13 лютого (25 лютого) 1783, Санкт-Петербург, Російська імперія — 15 серпня (27 серпня) 1843, Варшава, Королівство Польське, Російська імперія) — польський державний діяч, генерал від інфантерії російської служби. Син великого гетьмана коронного Францішека Ксаверія Браницького, онук каштеляна брацлавського Пйотра, правнук Юзефа — каштеляна галицького. БіографіяВладислав-Гжегож Браницький народився 13 лютого 1783 року в родині великого гетьмана коронного Францішека Ксаверія Браницького, який був генералом від інфантерії російської служби, та Олександри Енгельгардт. У день свого народження записаний прапорщиком у Преображенський лейб-гвардії полк. 1 січня 1791 року підвищений до звання підпоручника.  У 1799 році вступив на дійсну службу в чині поручника. У роки царювання імператора Павла І отримав орден Святого Іоанна Єрусалимського. У 1807 році Браницький брав участь у російсько-турецькій війні з рухомим земським військом Київської губернії, під керівництвом генерал-фельдмаршала князя Олександра Прозоровського, і за цю кампанію нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеню з діамантовими прикрасами. 22 липня 1809 року йому був наданий чин флігель-ад'ютанта; 1 серпня того ж року був проведений у штабс-капітани, 1 листопада 1810 року — капітани, а 17 квітня 1812 року — в полковники. Під час Вітчизняної війни 1812 року Браницький перебував у свиті імператора Олександра I, а потім служив при штабі 1-й Західної армії. Брав участь у битвах — Смоленській[1], Бородінській, Тарутинській, під Малоярославцем та Красним. Нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з бантом (за Бородінську битву) і золотою шпагою з написом «За хоробрість» (за бій під Красним). 1813 року Браницький брав участь у битвах Дрезденській, під Кульмом та Битва народів під Лейпцигом: за героїзм в останній битві нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступеню. Крім того, йому були подаровані ордена: австрійський орден Леопольда і прусський «За заслуги». У 1814 році Браницький брав участь у битвах при Брієні (нагороджений баварським і віртемберзьким орденами), Ла-Ротьєрі, Арсі-сюр-Обе та у взятті Парижа. 27 березня 1814 року, за відзнаку при взятті Парижа, переведений у генерал-майори з призначенням до почту Його Величності. Під час кампанії 1815 року Браницький перебував при дворі російського імператора Олександра I. 1819 року коштом графа Владислава Браницького та його матері графині Олександри Браницької у передмісті Богуслава був збудований величний храм та освячений на честь святого Владислава, його патрона[2]. 22 серпня 1826 року він був призначений єгермейстером Російського імператорського дому. 8 травня 1831 року нагороджений орденом Святої Анни 1-го ступеню. Найвищим указом від того ж дня йому наказано бути присутнім у правлячому сенаті, зі збереженням у придворному званні. 28 січня 1832 року призначений бути присутнім у тимчасовому загальному зібранні Сенату, у Санкт-Петербурзі. 31 грудня 1837 року нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступеня. 2 квітня 1838 року отримав звання дійсного таємного радника, 23 квітня 1838 року призначений обер-шенком російського імператорського двору. 18 липня 1839 року Браницькому надано графський титул, який затверджено відповідним положенням Комітету Міністрів. 15 квітня 1841 року нагороджений польським Орденом Білого Орла. Владислав-Гжегож Браницький помер передчасно, 27 серпня 1843 року, в будинку своїх друзів у Варшаві. Родина Дружина (від 1813 року) — Роза Станіславівна Браницька з Потоцьких (1780—1862), дочка графа Станіслава Потоцького від другої його дружини Жозефіни Амалії Потоцької-Мнішек. У першому шлюбі (від 1799 року) була одружена з Антоном Потоцьким та мала трьох дітей. У 1812 році їх шлюбний союз розпався, оскільки, за словами Пилипа Вігеля, графиня Роза Станіславівна живила вічну ворожість до Росії. Браницький одружився з нею проти волі матері, та поважна свекруха тривалий час не визнавала свою невістку[3]. За заслуги чоловіка 30 квітня 1837 року їй було надано чин кавалерственної дами та даровано Орден Святої Катерини (малий хрест). Овдовівши, виїхала до Франції, де в 1849 році для свого старшого сина в долині Луари придбала замок Монтрезор. Померла 30 жовтня 1862 року в Парижі, а тіло її було перевезено до Польщі й поховане в маєтку Потоцьких у Крешовицях. У шлюбі Браницький мав чотирьох синів і три доньки: 
Нагороди
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
