Виноробство в Алжирі

Римська мозаїка — частина серії, що зображує сільськогосподарські роботи. Із зібрання археологічного музею в Шершелі

Виноробство в Алжирі сягає корінням в Античність — зокрема, в період панування Карфагена і Стародавнього Риму. Пік виробництва вина в країні був у часи Французького Алжиру, коли в першій половині XX століття площа виноградників досягала 396 000 гектарів, а щорічне виробництво — 18 000 000 гектолітрів. Ціни на алжирське вино в роки після Другої світової війни були вище загальносвітових, але, незважаючи на це, воно становило 22 % обсягу імпорту Франції з її колоніальних володінь. Після здобуття Алжиром незалежності в 1962 році і втрати основного ринку збуту виробництво вина різко скоротилося, але країна як і раніше займає друге місце з виробництва і п'яте з експорту вина серед всіх країн африканського континенту.

Історія

Від доісторичних часів до XVIII століття

Виноградник на перголі — римська мозаїка в Шершелі
Амури-виноградарі — римська мозаїка в Гіппоні

З давніх часів дикий (або лісовий) виноград ріс на алжирському узбережжі Середземного моря, обвиваючи стовбури дерев. Виноград давав невеликі ягідки, які вживалися в їжу берберами в свіжому або сушеному вигляді[1].

Карфагеняни схрестили дикий виноград Vitis vinifera silvestris з Vitis vinifera sativa і засадили їм спершу мис Бон, а потім інші прибережні володіння. Нові різновиди винограду, створені на основі місцевих сортів, збереглися в столових виноградах — так званих Кабільських. Римське завоювання території майбутнього Алжиру перетворило ці землі в житницю, де вирощувалася пшениця, але виноробна традиція також збереглася в таких містах, як Цезарея Мавританська (сучасний Шершель), Гіппон (Аннаба) або Куікуль (Джеміла). До нашого часу дійшла велика кількість римських мозаїк, що зображують виноград і виноградарів[1].

Арабське завоювання VII століття негативно позначилося на виноградарській культурі регіону, підірвавши виноробство, як заборонене ісламом заняття, хоча виробництво столового винограду тривало. Разом з тим іслам погано приживався в деяких берберських племенах, які продовжували вирощувати виноград і робити вино. Збереглися численні спогади мандрівників цього періоду, що розповідають про те, як на базарах можна було знайти також солодкі фінікове, медове і родзинкове вина[1].

Алжирські євреї продовжували виробляти кошерне вино. Коли в Оранії оселилися іспанці, вони відновили вирощування винограду. Клієнти у виноробів знаходилися: серед них були і турецькі яничари, і раби-християни, і екіпажі європейських торгових суден, не кажучи вже про підпільне вживанні вина підданими Алжирського еялету[1].

XIX століття

Напередодні французького вторгнення, розпочатого в 1830 році, посадки винограду займали в Алжирському еялеті лише близько 2000 гектарів. Виноградники використовувалися переважно в якості роздільників між полями, а самі ягоди вживалися в їжу в свіжому або сухому вигляді[2].

У 1836 році французький маршал Клозель спробував налагодити сільськогосподарське виробництво в околицях Буфаріка, але ця спроба провалилася через військові дій 1839 року[3].

Перші колоністи сіяли зернові, оскільки їх виробництво не вимагало великих вкладень. Вино посередньої якості імпортувалося з Франції та з Іспанії. 1841 року маршал Бюжо змінив Клозеля і вирішив стимулювати власне винне виробництво і доручив алжирському сільськогосподарському товариству розробити план розвитку виноградарства[3].

Початок був довгим і складним. У 1851 році в 41 центрі колонізації поселенцям були роздані привезені з Франції саджанці, але лише деякі з них прижилися[3]. Однак до 1858 року виноградники займали вже 4374,72 гектара, а до 1861 — 5564,49 гектара. Виноградники розташовувалися переважно в трьох провінціях: Алжир (2352,30 гектара), Оран (2574,85 гектара) і Константина (637,34 гектара). Виробництво червоного і білого вина досягло 36 682 гектолитрів[2].

Виноградники в Ель-Медхі
Жетон сетіфского вина, близько 1875

1861 року генерал-губернатор маршал Пелісьє відкрив два виноробних господарства поблизу міста Алжиру, а точніше в Бірхадеме і в Бір-Мурад-Раїсі[1]. Останнє стало процвітати і з часом перетворилося на найбільше виноградарське господарство[3], зайнявши площу в 6500 гектарів[4].

Поступово виноробство поширювалося в країні, на Всесвітній виставці 1862 року в Лондоні виставлялися близько 80 виробників алжирського вина[2].

У 1868 році кардинал Лавіжрі створив виноградник в господарстві Уліда-Адда в Мезон-Карре. Спочатку вироблене вино використовувалося лише для богослужбових потреб, але до 1930 року обсяг виробництва господарства досяг вже 50 000 гектолітрів на рік, причому серед виробленого вина були деякі знамениті марки[5].

Починаючи з 1875 року, коли французькі та європейські виноградники знищувала філоксера, Алжир став «землею обітованою» для виноробів. Генерал-губернатор Алжиру Альфред Шанз отримав повідомлення, в якому говорилося[3]:

Вам відома ситуація з філоксерою у Франції. Якщо Алжир має бажання і обережність, щоб її уникнути, то, закликавши на допомогу кілька виноробів, він зможе наповнити винні погреби Франції.

Примітки

  1. а б в г д Birebent, 2002.
  2. а б в Exposition, 1862, с. 60—68.
  3. а б в г д Scotti, 1987.
  4. Diemer.
  5. L'Illustration. — 24 mai 1930. — P. XLIV.

Література

  • Джефф Адамс, Кристин Остин, Ричард Боденс, Кэтлин Бакли, Стивен Брук и др. Вина мира. Путеводитель. — Москва, 2014. — 688 с. — ISBN 978-5-17-083878-3.
  • Alexandre Abellan (14 березня 2013). Quand l'Algérie produisait 17 millions d’hectolitres de vin (PDF). Algérie : renouveau de la viticulture (фр.). Djamel Belaid : Collection Brochures Agronomiques. Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
  • Amal Belkessam (26 лютого 2010). La production algérienne de vins croît chaque année de 10%. Econostrum : l’actualité économique en Méditerranée (фр.). Архів оригіналу за 14 травня 2017. Процитовано 25 листопада 2017.
  • Paul Birebent (2002). La vigne en Algérie. Alger roi (фр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 29 жовтня 2017.
  • Paul Birebent (2012). Les régions viticoles d'Algérie (PDF) (фр.). Djamel Belaid : Collection Brochures Agronomiques. Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
  • Hubert Diemer. Le vignoble algérien des années « coloniales ». Algérie... Terre promise... (фр.). Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 29 жовтня 2017.
  • Alain Huetz de Lemps. Le vin des colons d’Algérie // Boissons et civilisations en Afrique. — Bordeaux, 2001. — С. 310—321. — (Grappes et millésimes) — ISBN 9782867812828.
  • Charles Lichtlé (22 серпня 2016). Une histoire de la viticulture algérienne et de ses vins. Franceinfo (фр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
  • Henri Nérac. La décolonisation française, une nécessité économique // La Nouvelle Revue d’Histoire. — 2010. — № 1 Hors série, Automne. — P. 37—39.
  • Edgar Scotti (1987). Petite histoire du vignoble en Algérie 1830-1962. Cercle algérianiste (фр.). Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 29 жовтня 2017.
  • L'Algérie 2e producteur, 5e exportateur de vin en Afrique et 11e consommateur au monde. Huffpost Algeria (фр.). 5 вересня 2015. Архів оригіналу за 15 травня 2017. Процитовано 29 жовтня 2017.
  • Exposition universelle de 1862 à Londre. Section française. Algérie. — 1862. — P. 60—68. Архівовано з джерела 23 листопада 2017
  • Sept zones VAOG dans l’algérois et l’oranais. Grands Crus de l’Ouest (фр.). 2015. Архів оригіналу за 24 листопада 2017. Процитовано 24 листопада 2017.
  • Que reste-t-il de Boumédiène ?. Jeune Afrique (фр.). 16 січня 2011. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 29 жовтня 2017.