Визвольний фронт словенського народу

Прапор Визвольного фронту словенського народу. Зигзаг символізує гору Триглав
Словенські партизани взимку 1942
Будинок Йосипа Відмара — тут було проведено перші збори Визвольного фронту
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Визвольний фронт словенського народу


Визвольний фронт словенського народу (словен. Osvobodilna fronta slovenskega naroda), або Визвольний фронт (словен. Osvobodilna fronta), Антиімперіалістичний фронт (словен. Protiimperialistična fronta) — головний антифашистський словенський цивільний рух опору та політична організація. Функціонував на території Словенії протягом Другої світової війни. Збройними підрозділами фронту були словенські партизани. Організація була заснована на території Провінції Любляна 26 квітня 1941 в помешканні літературного критика Йосипа Відмара.[1] Лідерами фронту були Борис Кидрич та Едвард Кардель.

Програма

Програма фронту опиралася на такі фундаментальні положення:

Внутрішня політична ситуація

Хоча спочатку Визвольний фронт складався з різноманітних політичних груп лівого напрямку, включаючи також деяких християнських соціалістів, дисидентську групу зі словенського «Сокола» (націонал-демократи) та групу інтелектуалів із журналів Sodobnost (Сучасність) і Ljubljanski zvon,[3] у ході війни почали зростати роль і вплив Комуністичної партії Словенії, внаслідок чого 1 березня 1943 ці групи підписали Доломітську декларацію (словен. Dolomitska izjava), що давала виняткові права в організації Визвольного фронту як політичної партії лише комуністам.[4]

3 жовтня 1943 на Асамблеї делегатів словенського народу (словен. Zbor odposlancev slovenskega naroda), скликаній у Кочев'ї 572 членами, обраними прямим, та 78, обраними непрямим голосуванням, пленум, до складу якого входило 120 членів, був обраний найвищим цивільним керівним органом антифашистського руху в Словенії під час Другої світової війни.

Після завершення війни Визвольний фронт був реорганізований у Соціалістичний союз трудового народу Югославії.[5]

Діяльність

19 лютого 1944 на пленумі у Чрномелі Визвольний фронт словенського народу змінив назву на Словенський народно-визвольний комітет і проголосив себе тимчасовим парламентом Словенії. Одним із найважливіших його рішень було те, що після завершення війни Словенія мала стати країною у складі федеративної Югославії.[6]

Перед завершенням війни 5 травня 1945 Словенський народно-визвольний комітет, скликаний у Айдовщині (Венеція-Джулія; тоді формально була частиною Італійського королівства), утворив парламент Словенії на чолі з комуністом Борисом Кидричем.[7]

Визвольний фронт вів інтенсивну та специфічну пропагандистську діяльність. Друкувалися листівки, бюлетені та інші матеріали, у яких окупаційні сили зображалися у негативному світлі.[8] Фронтова радіостанція Kričač була одним із способів трансляції пропаганди в окупованій Європі. Трансляція велася з багатьох локацій; окупаційні сили вилучали в місцевого населення радіоприймачі, щоб унеможливити її прослуховування.

Словенські партизани

Словенські партизани були збройним формуванням Визвольного фронту,[9] яке згодом перетворилося з партизанських загонів на повноцінну армію. Формування загалом було моноетнічним та діяло здебільшого на території Словенії.[3] Тому діяльність цього формування є успішною.[3] Словенські партизани були першими збройними силами Словенії.[3] Найбільш характерним символом був ексклюзивний головний убір — триглавка.[3][10] На відміну від інших регіонів Югославії, де на звільнених від загарбників територіях політичне життя координували військовики, словенські партизани підпорядковувалися цивільній політичній владі Визвольного фронту.[9] Початково словенські партизани діяли окремо від партизанських формувань Йосипа Броз Тіто. У 1944 відбулося об'єднання словенських партизанів із партизанами Тіто.[11][12]

Назва

Словенські історики традиційно вважають, що першою назвою формування є Антиімперіалістичний фронт.[13] Це можна прочитати, наприклад, у праці словенського історика Петера Водопивця 2006 року.[14] У 2008 історик Боян Годеша опублікував рецензію, що стосується цієї теми. Він згадує про листівку кінця квітня 1941, на якій було написано визвольний фронт (не з великої літери); при цьому назва антиімперіалістичний фронт (не з великої літери) уперше згадується лише 22 червня 1941.[13] Також він згадує, що Йосип Рус, який репрезентував словенський Сокіл на установчих зборах Визвольного фронту, завжди стверджував, що назва Визвольний фронт лише тільки обговорювалася.[13] Це суперечить твердженню іншого засновника, Йосипа Відмара, згідно з яким організація була перейменована на Визвольний фронт лише 30 червня 1941.[15] Твердження Годеші цитувалося на семінарі відомого історика Божо Репе, який також додав, що назва Антиімперіалістичний фронт вживалася під час зв'язків із радянськими комуністами. Він приписує це бажанню словенських комуністів продемонструвати, що вони діють відповідно до цілей Комінтерну.[16]

Пам'ять

27 квітня кожного року в Словенії відзначається День опору окупації (словен. Dan upora proti okupatorju), відомий також як День Визвольного фронту.[17]

Примітки

  1. ↑ Godeša: OF je ob koncu vojne predstavljal večino Slovencev [Towards the End of the War, the Liberation Front Represented the Majority of Slovenes]. MMC RTV Slovenija (Slovenian) . RTV Slovenija. 26 квітня 2011. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 19 квітня 2020.
  2. ↑ Yugoslavian Encyclopaedia, articles Slovenci and Slovenija, Yugoslavian Lexicographical Institute, Zagreb, 1981, pp. 505—528.
  3. ↑ а б в г д Vankovska, Biljana; Wiberg, Håkan (2003). Slovene and the Yugoslav People's Army. Between Past and Future: Civil-Military Relations in the Post-Communist Balkans. I.B.Tauris. с. 165. ISBN 978-1-86064-624-9. Архів оригіналу за 7 червня 2020. Процитовано 19 квітня 2020.
  4. ↑ Gow, James; Carmichael, Cathie (2010). Slovenia and the Slovenes: A Small State in the New Europe (вид. Revised and updated). Hurst Publishers Ltd. с. 48. ISBN 978-1-85065-944-0.
  5. ↑ General Encyclopaedia, article Socijalisti_ki savez radnoga naroda Jugoslavije, Yugoslavian Lexicographical Institute, Zagreb, 1981., p. 547
  6. ↑ 60-letnica Zbora odposlancev slovenskega naroda v Kočevju (2003). Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 19 квітня 2020.
  7. ↑ 60 Years Since First Post-WWII Slovenian Government[недоступне посилання з 01.12.2017]
  8. ↑ Vreg, France (2000). Politično komuniciranje in prepričevanje: komunikacijska strategija, diskurzi, prepričevalni modeli, propaganda, politični marketing, volilna kampanja [Political Communication and Persuasion: Communication Strategy, Discourses, Models of Persuasion, Propaganda, Political Marketing, Election Campaign] (Slovenian) . с. 138. ISBN 961-235-029-9. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 19 квітня 2020.
  9. ↑ а б Repe, Božo (2005). Vzroki za spopad med JLA in Slovenci [Reasons for the Conflict Between the Yugoslav People's Army and the Slovenes] (PDF). Vojaška zgodovina [Military History] (Slovenian) . VI (1/05): 5. ISSN 1580-4828. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2020. Процитовано 19 квітня 2020.
  10. ↑ Martinčič, Vanja (1990). Slovenski partizan: orožje, obleka in oprema slovenskih partizanov [Slovene Partisan: Weapons, Clothing and Equipment of Slovene Partisans] (PDF) (Slovenian та English) . Museum of People's Revolution. с. 44—45, 50—52. Архів оригіналу (PDF) за 28 червня 2021. Процитовано 19 квітня 2020.
  11. ↑ Stewart, James (2006). Linda McQueen (ред.). Slovenia. New Holland Publishers. с. 15. ISBN 978-1-86011-336-9. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 5 листопада 2016.
  12. ↑ Histories of the Individual Yugoslav Nations. The former Yugoslavia's diverse peoples: a reference sourcebook. ABC-Clio, Inc. 2004. с. 167–168. The former Yugoslavia's diverse peoples: a reference sourcebook.
  13. ↑ а б в Keber, Katarina. Šter, Katarina, ред. (April 2008). Historični seminar 6 [Historical Seminar 6] (PDF) (Slovenian) . Scientific and Research Institute, Slovenian Academy of Sciences and Arts. с. 142. ISBN 978-961-254-060-9. Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2014. Процитовано 25 лютого 2012.
  14. ↑ Quote: «Po nemškem napadu na SZ so se gibanju, ki ga je spodbudila ustanovitev PIF (ta se je konec junija preimenovala v OF) …». [After the German attack of the Soviet Union, the movement prompted by the establishment of PIF (renamed at the end of June to OF) …". Peter Vodopivec. «Od Pohlinove slovnice do samostojne države» (словенською) [Від Похлинової граматики до самостійної держави]. Modrijan Publishing House. Ljubljana, 2006. Стор. 268. ISBN 978-961-241-130-5.
  15. ↑ Quote: «In tako smo 30. 06. 1941 na plenumu razpravljali o tem, da je treba našo organizacijo preimenovati. Po dolgem ugibanju smo jo preimenovali v OF Slovenskega naroda.» ["And so we discussed at the plenum of 30 June 1941 that our organisation has to be renamed. After a long guess, we renamed it as the Liberation Front of the Slovene Nation." (Josip Vidmar, Bitka kakor življenje dolga. (словенською) [Битва завдовжки з життя]. Cankarjeva založba [Cankar Publishing House], Ljubljana. 1978. Стор. 163)
  16. ↑ Repe, Božo (2 березня 2011). Gregor K. (ред.). Mi pa se nismo uklonili njih podivjani sili [We Did not Submit to Their Rampant Force] (Slovenian) . Radio Študent. Архів оригіналу за 5 листопада 2011.
  17. ↑ День спротиву окупації. Архів оригіналу за 28 квітня 2012. Процитовано 19 квітня 2020.