|
Велика Рача
Вели́ка Ра́ча — село в Україні, у Радомишльській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 826 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради. Загальна інформаціяРозташоване на берегах річки Глухівка, притоки Тетерева, за 9 км північно-східніше від Радомишля та за 20 км від залізничної станції Ірша[1]. НаселенняВ середині 19 століття нараховувалося 450 мешканців[2], у другій половині 19 століття — 672 мешканці[3]. Станом на 1885 рік в селі мешкало 552 особи, налічувалося 87 дворових господарств[4]. Наприкінці 19 століття кількість населення становила 946 осіб, з них чоловіків — 460 та 486 жінок, дворів — 166[5], або 702 мешканці та 145 дворів[6]. Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 944 особи, з них: православних — 910, чоловіків — 457, жінок — 487[7]. Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 098 осіб, дворів — 427[1]. Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 925 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 826 осіб[8]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
ІсторіяПерша писемна згадка про село датується 1758 роком[1]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, як село, що належало до радомишльського ключа. Сплачувало 4 злотих і 21 грош до замку та 18 злотих і 24 гроші до скарбу[10]. В середині 19 століття — сільце Радомисльського повіту Київської губернії, на струмку Глухівка, входило до православної парафії у Чудині (1 верста). Належало до межиріцького маєтку[2]. У другій половині 19 століття — сільце Чудинської волості Радомисльського повіту, на річці Глухівка, лівій притоці Тетерева, за 2 версти північно-західніше Чудина. В документах зустрічається назва Рачин (пол. Raczyn). В селі була гуральня. Селянам належало 1 296 десятин землі, за яку сплачували 1 053 руб. 81 коп. викупу щороку. Межиріцька власність Злотницьких, раніше належало до радомишльського (поліського) ключа маєтків київських уніатських митрополитів[3]. Станом на 1885 рік — колишнє власницьке сільце Вишевицької волості Радомисльського повіту Київської губернії. Були заїзд, винокурня[4]. Наприкінці 19 століття — власницьке сільце Вишевицької волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль, де розміщувалася також найближча поштово-телеграфна станції — 15 верст, до волосного центру, с. Вишевичі, де розміщувалася також поштова земська станція — 3 версти, до найближчої залізничної станції Фастів — 85 верст. Основним заняттям мешканців було рільництво. Землі — 1 557 десятин, з них поміщикам належало 571 десятина, селянам — 986 десятин. Село належало А. І. Злотницькому, господарство вів управитель В. Обух-Вощатинський, застосовував трипільну сівозміну, як і селяни. В селі були школа грамоти, поміщицький водяний млин, запасна комора хліба. Пожежна частина складалася з 4 бочок та 4 багрів[5][6]. У 1923 році увійшло до складу новоствореної Великорачанської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Радомишльського району Малинської округи, адміністративний центр ради[11].  На фронтах Німецько-радянської війни воювали 315 селян, 119 з них загинули, 150 нагороджені орденами й медалями. На їх честь у 1956, 1961 та 1965 роках споруджено пам'ятники. В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 3 936 га земель, з них 2 689 га — рілля. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур, льону, картоплі, мало розвинуте м'ясо-молочне тваринництво та птахівництво. У 1972 році запущено цегельний завод. 29 колгоспників нагороджено орденами й медалями СРСР, зокрема голову колгоспу Д. Ф. Петрова — двома орденами Леніна та орденом Жовтневої Революції, колишню ланкову М. М. Чорну — орденом Леніна. В селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла[1]. 30 грудня 1962 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про укрупнення сільських районів до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь», село, в складі сільської ради, включене до Малинського району. 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Радомишльського району Житомирської області[11]. 16 травня 2017 року увійшло до складу новоствореної Радомишльської міської територіальної громади Радомишльського району Житомирської області[12]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[13]. Відомі люди
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
