|
Кривенко Дмитро Тарасович
  Дмитро Тарасович Кривенко (30 жовтня 1941, селище Велика Рача Радомишльського району Житомирської області — 4 жовтня 1994, Київ)— філософ, методолог науки, кандидат філософських наук (1976), один з розробників ідеології РУХу й Просвіти[1] та альтернативної української філософії радянських часів[2][джерело не вказане 1220 днів][3][4][5][6][7], співзасновник журналу «Державність»[8][9]. Брат Кривенко Лідії Тарасівни[10] та Кривенка Костянтина Тарасовича[4]. ЖиттєписКривенко Дмитро Тарасович народився 30 жовтня 1941 року у селі Велика Рача. Батько, Кривенко Тарас Максимович (1914—1967), працював у колгоспі, безпартійний. Воював у складі 112-ї Рильсько-Коростенської Червонозоряної орденів Суворова й Кутузова стрілецької дивізії на фронтах Великої Вітчизняної війни. Був поранений. У 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу»[11]. Мати, Кривенко Катерина Філаретівна (1915—2002), колгоспниця, учасниця стахановського руху та делегатка стахановських з'їздів, безпартійна.[джерело не вказане 1220 днів] Після закінчення середньої школи у м. Радомишль декілька років (1959—1961) працював на шахтах Донбасу [4][3]. У 1962—1967 рр. навчався у Московському інституті радіоелектроніки[4], де отримав диплом інженера. З 1967 по 1969 р., працюючи асистентом (з 1968 р. викладачем) на кафедрі експериментальної фізики Донецького державного університету, одразу почав викладати українською мовою[3][4] (під час роботи у ДДУ декілька разів проходив курси підвищення кваліфікації при Київському університеті за напрямком підготовки «викладач фізики»)[12]. З 1969 по 1974 рр. працював викладачем на кафедрі фізики у Київському автомобільно-дорожньому інституті[4][3]. У 1969—1975 рр. заочно навчався на механіко-математичному факультеті Київського університету імені Т.Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою[4]. Дипломну роботу написав на кафедрі теорії ймовірності під керівництвом академіка В. С. Королюка (її частина була пізніше розвинута у їх спільній публікації в Віснику НАНУ[13] [14] та монографії [15] ). Одночасно у 1972—1975 рр. навчався в аспірантурі Інституту філософії СРСР в Москві [4](без відриву від викладання, а з 1974 р. - очно). Кандидатська дисертація Дмитра Кривенка стосувалась методології фізики й лягла у основу опублікованої їм пізніше монографії «Становлення вихідних понять у фізиці» (Київ, Наукова думка, 1979 р.)[16][17]. У 1976—1979 рр. працював науковим співробітником у Інституті філософії АН УРСР [3][16][18]. Під час роботи в Інституті філософії відмовився вступати у КПРС[3]. Водночас відстоював свої погляди, які були далекими від офіційної лінії партії[4]. Був звільнений з роботи, зокрема через те, що принципово викладав і розмовляв української мовою (не суржиком, бо суржиком "дозволялось")[16][3]. За словами його тогочасного колеги, доктора філософських наук, професора Анатолія Ішмуратова «у Дмитрові дивним чином поєднувалась доброзичливість, світлий погляд на людей й життя, та радикалізм та ригоризм науковця. Він прагнув тотальності, глобальності методології, мріяв наблизити етику до фізики, давши першій граничну логіку і математичну точність визначень»[19]. З кінця 60-х років[А 1][20][12] підпільно [3], а, пізніше, з кінця 70-х, в умовах ізоляції й ідеологічного гоніння, зокрема з боку деяких керівників Інституту філософії АН УРСР[21], працював над власною альтернативною українською філософією й, відповідно, логічним обгрунтуванням хибності марксистсько-ленінської філософії[3]. Отримавши «чорну мітку» від тогочасного республіканського КДБ за ідеологічну незрілість та український націоналізм [21] (як стверджував один з його колишніх учнів, він, зокрема, особисто був знайомий з Василем Стусом, В'ячеславом Чорновілом та ін.), Дмитро Кривенко мав великі труднощі з влаштуванням на роботу. Насилу, через рекомендації небайдужих колег філософів, йому вдалось у 1980 р. влаштуватися почасово викладачем філософії у КДУ[16]. Там Дмитро Кривенко, за спогадами його студентів, принципово викладав закордонну й вітчизняну філософію, звівши до мінімуму викладання марксистсько-ленінської. Звичайно, за реалій життя тогочасного СРСР, це не могло довго продовжуватись, й у 1982 його було остаточно звільнено від університетського викладання. До кінця життя, незважаючи на науковий ступінь, публікації та диплом з відзнакою, Дмитро Кривенко змушений був животіти на мізерну зарплату[22][23] репетитора фірми «Світанок». В 80-х роках за підтримки таких вагомих вчених, як В.С. Тюхтін та В.С. Королюк, Дмитро Кривенко взяв участь (як співавтор) у двох російськомовних колективних монографіях, виданих у Москві [24][15] (в Україні це тоді вже не вдавалось). Завдяки авторитету серед творчої інтелігенції у м. Львові, у 1990 році Дмитро Кривенко став співзасновником, одним з перших авторів та кореспондентом у Києві загальноукраїнського журналу «Державність»(м. Львів)[8][9][25]. У 1992 р. виходить його книжка «Роз-імперення та де-фашинізація» де Дмитро Кривенко спробував стисло «викласти ідеологію РУХУ та ПРОСВІТИ в найширшому розумінні цих слів. Показати, на яких засадах стояв колишній режим і чому він неодмінно мав потерпіти крах…змальовується цілісна картина(модель) можливих політичних позицій. Обгрунтовуються основні цілі РУХУ: роз-імперення і де-фашинізація». Ця книжка була видана Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка до Першого Всесвітнього форуму українців[1] і викликала тоді неабиякий інтерес — досить зазначити, що автора було запрошено прочитати вибрані глави з книги у київську редакцію «Радіо Свобода». Дмитро Кривенко помер у 1994 році, коли, здавалось, його надії почали здійснюватися — адже цього року міжнародний фонд «Відродження» ухвалив рішення про видання першої частини його багатотомної праці «Принат і принатика»[3]. Наприкінці вересня цього ж року його було знайдено у непритомному стані у Голосіївському парку столиці[9]. Через тиждень, 4 жовтня, він помер у одній з київських лікарень. Перше поховання було на Лісовому кладовищі м. Києва. Перепоховання відбулось взимку 1995 р. на цвинтарі селища Велика Рача. Наукова діяльністьАвтор кілька десятів наукових та науково — методичних робіт[23][3] й 5 монографій (в т. ч. 3 одноосібних). Займався науковими проблемами методології фізики [18][26](на прикладі якої розробляв так звану ієрархічну логіку [27][28][29] ), онтологією [30] й українською культурою. Зокрема, досліджував феномен кохання[31]. Філософ презентував досить цікаву в середовищі української творчої інтелігенції категорію людей, що були патріотами, але не націоналістами й не антисемітами. Сам Дмитро Кривенко про себе писав[32][33]. Аж до теперішнього часу творча спадщина Д. Т. Кривенко залишається актуальною і затребуваною студентами та педагогічним й науковим співтовариством. Монографії, автором яких він є, включаються до списків літератури, рекомендованої для вчителів і студентів[34][35], його праці враховуються і використовуються в наукових[36][37][2] і дисертаційних[38][39][40][41] роботах, присвячених розвитку теорії і методики навчання фізики, методології науки та проблем розвитку держави й суспільства[42][33]. Основні праці
Примітки
Група виносок «А»
|
||||||||||||||||||||||||||
