|
Василенко Микита Кімович
Микита Кімович Василенко (нар. 19 червня (за іншими даними — 19 липня[1][2]) 1956, Суми[3]) — український журналіст, журналістикознавець, педагог, письменник, професор (2012), доктор філологічних наук (2007), кандидат філософських наук (1994). Фахівець з інформаційних жанрів, репортер. Член політради політичної партії «Союз Лівих Сил», забороненої в Україні після початку російського вторгнення 2022 року[4][5][6], сепаратист. Неодноразово звинувачений в підтримці агресора, сексизмі. ПоходженняНародився в сім'ї відомого українського танцюриста, хореографа, мистецтвознавця Кіма Василенка.[3] Освіта
Кар'єраПісля закінчення університету був на журналістській роботі в МВС УРСР, у 1981—1984 — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (Київ). У Київському університеті імені Тараса Шевченка — з 1984 року: працював в Інституті журналістики на кафедрі періодичної преси (на посаді асистента, з 1990 — доцент, з 2012 — професор), після реорганізації останньої 2024 року — на кафедрі друкованих медіа та історії журналістики. Захистив кандидатську дисертацію “Соціальні чинники морального виховання особистості в колективі” (1983, рос. мовою), докторську “Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі” (2007).[1] Спеціалізувався на вивченні та викладанні жанрів у пресі (інформаційна й аналітичні групи), розвитку репортажу в українській та зарубіжній періодиці. Вважається фахівцем із професійної етики та журналістського розслідування. Видавець «Студентської газети», журналу «ЕКО», газет «Волонтер», «Газета киян», «Солдат» (останню видає з 2022 року, на прямі запитання про джерело фінансування «єдиної військової газети в країні» М. К. Василенко не дає відповідей, кажучи про «масу інвесторів»[7]). 27 грудня 2024 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка розірвав контракт з Микитою Василенком. Як заявили в керівництві навчального закладу, це сталося, бо викладач порушив умови контракту й загальні етичні стандарти.[8] Перед цим за розірвання контракту одностайно проголосували Вчена рада Навчально-наукового інституту журналістики та Вчена рада КНУ, а Етична комісія при Вченій раді університету знайшла у висловлюваннях викладача ознаки порушення Етичного кодексу Університету. Безпосередньою підставою для дострокового розірвання контракту стало винесення М. К. Василенкові другої догани впродовж календарного року.[9][10] Наукові праціАвтор понад 150 наукових праць, серед яких:
Художня творчістьАвтор п'яти прозових книжок: повістей «Кам'яна чума» (1990), «Марта і смерть» (1991), «Останній полковник» (2006), історичного роману у 2-х томах «Війна з готами» (2021; усі — Харків, дві останні — рос. мовою) та ін. Сім'яОдружений, має трьох дітей.[11]. Батько Ксенії Василенко (Соні Кошкіної), шеф-редактора газети Лівий Берег. СкандалиПетиція з цитатами М. К. Василенка1 лютого 2022 року на сайті Президента України була опублікована російськомовна петиція, автор якої вимагав від Президента провести «денацифікацію» та припинити узурпацію влади в країні. При цьому у заголовок петиції та її текст були винесені цитати Микити Василенка з його інтерв'ю проросійському телеканалу News One про те, що РФ начебто не збиралася нападати на Україну, оскільки їй не потрібні «найбрудніше місто в світі — Київ», спустошена країна та бунтівне населення[12]. Звинувачення з боку студентів у сексизмі та проросійській позиціїВасиленко неодноразово ставав фігурантом скандалів із студентами Навчально-наукового інституту журналістики КНУ, де він працює викладачем. Так, у 2015 році він публічно образив колишню студентку, яка критикувала корумпованість та агресивну поведінку викладацького складу закладу, назвавши її «дурою»[13]. Тодішній директор інституту Володимир Різун назвав поведінку Василенка «аморальною», однак не вжив щодо нього жодних санкцій. При цьому позицію колишньої студентки він також назвав аморальною і підступною та заявив, що не може детально розбиратися в ситуації, оскільки перебуває у відпустці.[14] У січні 2024 року студенти висунули керівництву Інституту вимогу про звільнення Василенка з посади через проросійські та сексистські висловлення і звернулися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця[15][16][17]. У зверненні було прцитовано такі висловлювання Василенка: «Жінки можуть чогось досягнути у чотири способи: чоловік, коханець, батько, брат» та «Я проти того, щоб всі мали права, особливо жінки». Також у зверненні йшлося про сексуальні домагання Василенка до однієї зі студенток, якій він погрожував у разі незгоди знищенням її кар'єрних перспектив. Під час розгляду справи обговорювався відеозапис однієї з лекції, на якій Василенко радив студентам долучатися до партії «Опозиційна платформа - За життя», оскільки там існує «сильний відділ роботи з молоддю»[18]. У підсумку Інститут виніс Василенку догану, однак він залишився на посаді[15]. Участь у роботі проросійських партій та медіаМикита Василенко стверджував, що нібито покинув проросійську партію Союз лівих сил ще до її заборони, у 2014-2015 роках, через «корупцію і порушення партійної етики». Однак видання Бабель у своєму розслідуванні показало, що вже після цього Василенко брав участь у з'їзді партії[19]. Також видання зазначило, що У 2018—2022 роках М. К. Василенко регулярно зʼявлявся на ютуб-каналі Анатолія Шарія, у політичних токшоу на телеканалах Віктора Медведчука ZIK, NewsOne, «112 Україна» і на каналі «Наш», що належав Євгенію Мураєву. На ці телеканали Рада нацбезпеки та оборони наклала санкції у 2022 році[19]. У середині 2024 року низка російських медіа опублікувала інтерв'ю з Василенком. Висловлювання про «голодних українок»Наприкінці грудня 2024 року М. К. Василенко в інтерв'ю YouTube-каналові Олександра Шелеста (блокування цього каналу розглядає Центр протидії дезінформації при РНБОУ) заявив, що ймовірне введення в Україну «іноземних миротворців» «вирішить демографічну проблему», згадавши про «сотні тисяч голодних українок, які не встигли виїхати з тих чи інших причин, чоловіки яких або на війні уже вбиті, або покалічені» та порівнявши іноземних миротворців в Україні з німецькими військовими, від яких «народжувалися діти» після Другої світової війни.[20] У відповідь на черговий скандал навколо професора Василенка омбудсман Дмитро Лубінець написав листи з цього приводу до Міністерства освіти й науки України та до керівництва університету і має намір звернутися до СБУ. Студентський парламент ННІЖ КНУ виступив із заявою про бойкотування студентами адміністрації інституту до моменту звільнення М. К. Василенка. [21] Сам Василенко у відповідь заявив, що у скандальному інтерв'ю він проводив паралелі із ситуацією у післявоєнній Європі, зображеній у творах культури, навівши як приклад начебто фільм із Софі Лорен, який насправді не існував[22]. Виноски
Джерела
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
