|
Варнеке Олександр Борисович
Олександр Борисович В́арнеке (25 липня (7 серпня) 1904[2], Казань — не раніше 1944[3]) — історик України, сходознавець. ЖиттєписНародився 7 серпня 1904 р. у Казані в родині відомого мистецтвознавця та історика античної культури Бориса Варнеке. У 1910 році родина переїхала до Одеси, де Борису Варнеке було запропоновано посаду професора Імператорського Новоросійського університету. Початкову освіту дістав дома, а середню — в одній із місцевих гімназій. У 1922—1925 роках навчався на історичному відділенні факультету професійної освіти Одеського інституту народної освіти (ОІНО), по закінченню якого вчителював у трудових школах. На початку 1927 р. подав заяву на вступ до аспірантури Одеської секції науково-дослідної кафедри історії української культури при ОІНО (керівник Михайло Слабченко), але Головне управління науковими установами Народного комісаріату освіти двічі відкладало його затвердження. У зв'язку з цим він подав заяву до науково-дослідної кафедри при Одеській центральній науковій бібліотеці і 6 грудня 1927 затверджено аспірантом цієї установи (керівник Сергій Рубінштейн). Під час навчання в аспірантурі головним напрямком його наукових інтересів став розвиток залізничного транспорту в Україні в другій половині ХІХ ст. Попри навчання в аспірантурі наукової бібліотеки був неофіційним учнем Михайла Слабченка. Під його впливом звернув увагу на історію української економіки та економічної думки ХІХ ст., наслідком чого стали декілька опублікованих нарисів. У 1926—1930 рр. був членом історично-етнологічного відділу Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, де аспектом наукових досліджень стала історія ногайців. На засіданнях відділу молодий дослідник виступав із доповідями «Епізод з боротьби Росії за Перські ринки», «Перехід ногайців Молочної Води до хліборобства», «Класова боротьба серед ногайців у XIX столітті». Брав участь у другому Українському з'їзді сходознавців (Харків, 1929). Наприкінці 1920-х зблизився з Михайлом Грушевським та його науковою школою, був співробітником історичних установ Української академії наук. У 1929 р. зробив доповідь в Історичній секції Всеукраїнської академії наук на тему «До історії українських міст у другій половині ХІХ ст.», а до збірки «Полуднева Україна» подав дві статті «Поява залізниць у Донбасі» і «До історії становища робітництва в Донбасі в першій половині ХІХ ст.». Брав участь у II сходознавчому з'їзді (Харків, 1929)[4]. У 1929—1930 рр. — секретар соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавців при УАН. На початку 1930-х заарештований. З 1941 по 1944 р. — директор Одеської центральної міської бібліотеки. У 1943—1944 рр. — секретар відродженого Одеського товариства історії і старожитностей. На вересень 1944 р. — завідувач методичним кабінетом Одеської обласної бібліотеки імені В. І. Леніна. Подальша доля невідома. Праці
Примітки
Література
|
||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
