Вани

Фрейя в уявленні Йона Бауера.

Вани (давньосканд.Vanir) — група богів у германо-скандинавській міфології. Вони є давнішими та мудрішими від асів, з якими то ворогують, то підписують мир.[1]

Ванагейм

Вани мешкають в своїй країні — Ванагеймі, яка, згідно з «Сагою про Інґлінґів», розташовувалася в Північному Причорномор'ї на захід від річки Ванаквісль (Дон).

Перелік ванів

• Ньйорд — бог плодючості, вітру та морської стихії, живе в Асґарді як заручник; батько Фрейра та Фрейї.
• Фрейр — бог літа, врожаю, багатства та миру.
• Фрейя — богиня кохання та краси, донька Ньйорда, відьма, яка навчила асів чаклунству.
• Ґулльвейґ — зла чаклунка, яка прислужилася причиною війни асів та ванів.

Війна асів та ванів

В перші роки від створення світу вани відіслали до асів жінку Ґулльвейґ (перекладається як «сила золота»), живе втілення жадібності. Бог Одін тричі намагався знищити її, й тричі вона оживала. Як помсту за приниження, аси почали війну проти ванів.

У військо пожбурив
Одін свій спис, це також відбулося
в дні першої війни;
впали стіни
фортеці асів, вани в битві
ворогів перемагали.

«Пророкування вельви», строфа 24

Пізніше боги підписали мирний договір та обмінялися заручниками. Відтоді деякі вани — Фрейр, Фрейя та Ньйорд — оселилися в Асгарді, а аси Генір та Мімір живуть з ванами[2]. Пізніше Гьонір став вождем ванів, тоді як Міміру відтяли голову й зробили з неї амулет[3].

Квасір

• Квасір — бог мудрості[4], який народився зі слини асів та ванів, які здійснили обрядове змішання слини в чаші під час підписання мирного договору.

Вани та слов'яни

Павел Йозеф Шафарик зближує ім'я ванів з етнонімом венеди[5][6][7], а також топонімом Вантіт. В епоху германських міграцій територію Ванагейму населяв слов'янський народ антів.

Примітки

1. АСИ ТА ВАНИ. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 12 квітня 2014.
2. Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах / Серия «Библиотека всемирной литературы». М., 1975. «Порицание вёльвы», строфы 22-24 — стр. 185, комментарий — стр. 666—667.
3. Сага про Інґлінґів, IV
4. Сага про Інґлінґів.
5. «Ім'я Ванів походить від народу Венедів, а Ванагейм від землі Венедів». П. Й. Шафарик. Славянские древности. Том 1. Книга 1. стр.232. Изд. Москва. 1847
6. П. Й. Шафарик. Славянские древности. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 12 квітня 2014. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 3 (довідка)
7. Журнал Министерства народнаго просвѣщенія, Том 32. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 12 квітня 2014.

Джерела

• Bellows, Henry Adams (Trans.) (1923). The Poetic Edda. New York: The American-Scandinavian Foundation.
• Byock, Jesse (Trans.) (2005). The Prose Edda. Penguin Classics. ISBN 0-14-044755-5.
• Davidson, H. R. Ellis (1969). Scandinavian Mythology. Paul Hamlyn.
• Davidson, Hilda Roderick Ellis (1988). Myths and Symbols in Pagan Europe: Early Scandinavian and Celtic Religions. Manchester University Press. ISBN 0-7190-2579-6.
• Dumézil, Georges (1959). «Dieux Ases et dieux Vanes». in: Les Dieux des germains: essai sur la formation de la religion scandinave. rev. ed. Mythes et religions 39. Paris: Presses universitaires de France. OCLC 1719020. pp. 3–39. (фр.)
• Dumézil, Georges, trans. John Lindow. «The gods: Aesir and Vanir». in: Gods of the Ancient Northmen. ed. Einar Haugen. Publications of the UCLA Center for the Study of Comparative Folklore and Mythology 3. Berkeley: University of California Press, 1973. ISBN 9780520020443. pp. 3–25.
• Faulkes, Anthony (Trans.) (1995). Edda. Everyman. ISBN 0-460-87616-3.
• Frog and Roper, Jonathan (2011). "Versus versus the 'Vanir': Response to Simek's «Vanir Obituary». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 2, May 2011 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 29–37.
• Grundy, Stephan (1998). «Freyja and Frigg» in Billington, Sandra, and Green, Miranda (1998). The Concept of the Goddess [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.]. Routledge. ISBN 0-415-19789-9.
• Hall, Alaric (2007). Elves in Anglo-Saxon England: Matters of Belief, Health, Gender and Identity. Anglo-Saxon Studies 8. Woodbridge, Suffolk / Rochester, New York: Boydell Press, 2007. ISBN 9781843832942.
• Harvey, Graham (2000). Contemporary Paganism: Listening People, Speaking Earth. NYU Press. ISBN 0-8147-3620-3.
• Hopkins, Joseph S. and Haukur Þorgeirsson (2011). «The Ship in the Field». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 3, December 2011 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 14–18.
• Hollander, Lee Milton (Trans.) (2007). Heimskringla: History of the Kings of Norway [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.]. University of Texas Press. ISBN 978-0-292-73061-8.
• Larrington, Carolyne (Trans.) (1999). The Poetic Edda. Oxford World's Classics. ISBN 0-19-283946-2.
• McKinnell, John (2005). Meeting the Other in Norse Myth and Legend. DS Brewer. ISBN 1-84384-042-1.
• North, Richard (1998). Heathen Gods in Old English Literature. Cambridge University Press. ISBN 0-521-55183-8.
• Page, R. I. (1990). Norse Myths. University of Texas Press. ISBN 0-292-75546-5.
• Simek, Rudolf (2007). Dictionary of Northern Mythology. Translated by Angela Hall. D.S. Brewer. ISBN 0-85991-513-1.
• Simek, Rudolf (2010). «The Vanir: An Obituary». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 1, December 2010 [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 10–19.
• Słupecki, Leszek P. (2011). «The Vanir and ragnarǫk». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 3, December 2011 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 11–13.
• Tolley, Clive (2011). «In Defence of the Vanir». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 2, May 2011 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 20–37.