Білик Іван Архипович

Білик Іван Архипович
Народження	13 (26) листопада 1910  Опішня, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть	29 грудня 1999(1999-12-29) (89 років)
	Опішня, Зіньківський район, Полтавська область, Україна
Поховання	Опішня
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Опішнянська гончарська школа
Діяльність	гончар
Відомі учні	Никитченко Володимир Васильович
Працівник	Завод «Художній керамік»
Діти	Білик В'ячеслав Іванович
Учасник	німецько-радянська війна
Роботи в колекції	Національний музей декоративного мистецтва України, Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка і Музей етнографії та художнього промислу Національної академії наук України
Нагороди

Іва́н Архи́пович Бі́лик (26 листопада 1910, Опішня — 29 грудня 1999, Опішня) — український майстер народно-декоративного мистецтва; член Спілки радянських художників України з 1970 року. Батько майстра В'ячеслава Білика.

Біографія

Народився 13 [26] листопада 1910(19101126) року в містечку Опішні (селище Полтавського району Полтавської області України) в багатодітній селянській сім'ї[1]. Протягом 1922—1923 років навчався гончарному ремеслу в Опішнянській навчально-показовій гончарній майстерні, далі, у середині 1920-х років — у свого дядька, гончара Якова Павловича Пічки у селі Хижняківці, та в кінці 1920-х років — в Опішнянській керамічній промисловій школі. Упродовж 1929—1933 та 1938—1941 років працював в артілі «Художній керамік»[1].

1943 року призваний до Червоної армії. Брав участь у німецько-радянській війні: у боях за Дніпро, у Корсунь-Шевченківській битві. Отримав п'ять поранень, переніс понад 20 операцій, втрачав тимчасово зір, слух, здатність говорити[2]. З грудня 1944 року дев'ять з половиною місяців перебував у Сочинському військовому госпіталі на лікуванні і реабілітації[2], отримав інвалідність[1]. За участь у війні нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (1985), 8 медалями[1].

1945 року повернувся в Опішню. Спершу працював токарем — підточував денця посуду, згодом став майстром — виготовляв сувеніри, згодом почав працювати у творчій лабораторії й навчати новачків. 1984 року вийшов на пенсію, проте, майже до самої смерті ходив на завод. Мешкав в Опішні в будинку на вулиці Партизанській, № 140[3]. Помер в Опішні 28 грудня 1999 року. Похований на місцевому кладовищі.

Творчість

«Лев» Івана Білика.

Був майстром виготовлення гончарних виробів на всіх стадіях: і гончарював, і декорував, і ангобував, і поливав поливою. Переважно створював скульптури малих форм, також виготовляв вази з рельєфним орнаментом та декоративні тарелі. Серед робіт:

• посудини у вигляді тварин — «Лев» (1949), «Баран» (1962); «Кінь» (1965), «Іжачок» (1967); «Собачка», «Вовк», «Хор левів» (1970);
• скульптура малих форм — «Дикий кабан» (1955), «Баран» (1960);
• скульптури — «Лев на чатах» (1962—1963), «Лев» (1971, 1977, 1983), «Баран» (1976), «Бик» (1977);
• цикли — «Хор левів» (1930-ті), «Лев на чатах», «Зачарований лев», «Зелений лев» (1970-ті), «Космічний лев» (1980-ті), «Смугастий кінь», «Баран-красень» (1991), «Баран круторогий» (1992).

Брав участь у республіканських та всесоюзних виставках, зокрема Києві та Полтаві з 1949 року, Москві з 1951 року, Харкові у 1969 році, Вільнюсі у 1971 та 1975 роках. Його вироби експонувалися на міжнародних виставках: у Варшаві у 1954 році, Парижі у 1957 році, Брюсселі, Марселі та Софії у 1958 році, Остенде у 1960 році, в Угорщині та Німеччині у 1965 році, «Експо–67» у Монреалі, у Велико-Тирново у 1976 році, Канаді й Венесуелі у 1976 році, Лос-Анджелесі у 1977 році, Югославії у 1979 році, а також Японії, Норвегії тощо.

Роботи зберігаються у Національному музеї декоративного мистецтва України та Національному музеї народної архітектури та побуту України у Києві, Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Полтавському краєзнавчому музеї, Полтавському художньому музеї, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Лубенській галереї образотворчого мистецтва, Шевченківському національному заповіднику в Каневі, Канівському музеї народного декоративного мистецтва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», Національному музеї-заповіднику Миколи Гоголя у селі Гоголевому, Волинському краєзнавчому музеї, Музеї етнографії в Санкт-Петербурзі.

Відзнаки

• Відмінник промкооперації (1939)[1];
• Бронзова і срібна медалі ВДНГ, грамоти ВДНГ у Києві та Москві[1];
• Дипломи журналу «Декоративне мистецтво СРСР» («Декоративное искусство СССР») і Всесоюзної центральної ради професійних спілок (1970)[1];
• Дипломом лауреата на міжнародному бієнале у Фаєнце (1971; за твір «Лев з вухами на проріз»)[1];
• Заслужений майстер народної творчості УРСР (1971);
• Премія імені Данила Щербаківського (1995);
• Національна премія України імені Тараса Шевченка (1999; разом з Михайлом Китришем, Василем Омеляненком за цикли творів опішнянської кераміки)[4][5].

Вшанування

Меморіальна дошка на стіні гончарної слави в Опішні

• 2010 року, до 100-річчя від дня народження митця, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному на будинку, де мешкав майстер, розмістив меморіальну дошку на його честь, а в Гончарській Книгозбірні України була організована виставка публікацій про нього[6].
• 2010 року кіностудією «Відродження» було знято фільм про Івана Білика (див.  «Іван Білик» (Опішне, 2010) на YouTube).

Примітки

1. Велика українська енциклопедія, 2016.
2. Жанна Чечель. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик // Серія мистецтвознавча. — 2014. — № 5 (119). — ISSN 1028-5091.
3. Білик Іван Архипович / Довідник членів Спідки художників України. Київ. 1998. С. 14.
4. Указ Президента України від 4 березня 1999 року № 229/99 «Про присудження Державних премій України імені Тараса Шевченка 1999 року»
5. Білик Іван Архипович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
6. Виставка публікацій про Івана Білика в Гончарській Книгозбірні України^[недоступне посилання з грудня 2021], сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Процитовано 24 травня 2012 року.

Література

• Білик Іван Архипович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Білик Іван Архипович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с.;
• Білик Іван Архипович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 69 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• О. О. Клименко. Білик Іван Архипович // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А—В. — С. 202—203. — ISBN 5-88500-027-1;
• Білик Іван Архипович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 62 . — ISBN 5-88500-071-9.;
• О. О. Клименко, В. М. Ханко. Білик Іван Архипович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
• О. О. Клименко, В. М. Ханко. Білик, Іван Архипович // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.

Біографії   Кераміка   Полтавщина