Бутенки (Полтавський район)
Буте́нки — село в Україні, у Білицькій селищній громаді Полтавського району Полтавської області. До 2020 року — центр Бутенківської сільської ОТГ (до 2017 року — Бутенківської сільської ради) Кобеляцького району . ГеографіяСело Бутенки знаходиться на лівому березі річки Вовча в місці впадання її в річку Кобелячка, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Славнівка, на протилежному березі — села Бережнівка та Колодяжне. Поблизу села розташований ботанічний заказник місцевого значення Драбинівка. Через село густо проходять автомобільні дороги Н31, М22 (E577) та залізниця, станція Кобеляки. ІсторіяБутенки були засновані козаками після зруйнування Запорізької Січі урядом Катерини II у кінці XVIII століття. Спочатку це були маленькі хутори, що отримували назви за прізвищами їх перших жителів. Голики, Жорняки, Ісаї, Касянівка, Колодяжнівка, Кондри, Марченки, Славнівка, Стрюки, Хряпи (Хряпини), Чумаки, Шапки — саме з цих хуторів згодом утворилися населені пункти сучасної Бутенківської сільської ради. А початком її головного села були 4 розташовані поруч хутори — Марченки, Хряпи, Голики та Стрюки. Очевидно, назва Бутенок походить від однойменного прізвища козака — власника земель. А інша версія виводить її зі слова «бут»: наприкінці XIX століття поблизу села добували світло-сірий глинястий маргель, що використовувався на бут. 1870 року між хуторами, на землях козака Бутенка, було прокладено Харківсько-Миколаївську залізницю. Нова станція отримала назву Кобеляки й стала центром об'єднаного села. Відкриття залізничної станції сприяло швидкому розвитку села, розширенню торгівлі. 1904 році на станції Кобеляки побував імператор Російської імперії Микола ІІ. У 1908—1910 роках у Бутенках було прокладено бруківку, у центрі зроблено артезіанський колодязь. За переписом 1910 року в селі було 107 дворів, де проживало 605 осіб. На той час Бутенки підпорядковувались Білицькій волості Кобеляцького повіту. У них було відкрито 10 приватних крамниць: мануфактурні, залізоскоб'яні, продовольчі. Діяли ресторан, шинок, аптека, фельдшерський пункт, поштове відділення, пекарня. Працював 2-поверховий вальцовий млин із двигуном «Шкода», збудований місцевим багатієм Миранським. Окрім вальців, які одержували борошно вищих сортів, тут були встановлені жорна для простого помелу, крупорушка та олійниця. У 1912 році комерсант Рабинович побудував у Бутенках склад гасу та мастил, який згодом значно розширився. Навколо населеного пункту розташовувались 12 селянських вітряків. У пореволюційні роки Бутенки спочатку підпорядковувались Дрижиногреблянській сільській раді Кобеляцького району, а 1926 року стали центром окремої сільської ради. 1936 року в Бутенках з'явився кінотеатр на 500 місць, було збудовано 2-поверхову школу. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Білицької селищної громади[1]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Кобеляцького району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району[2]. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2428 осіб, з яких 1104 чоловіки та 1324 жінки.[3] За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2273 особи.[4] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]
СучасністьНині на території Бутенківської сільської ради розташовані 5 закладів культури, 4 бібліотеки, історико-краєзнавчий музей, 4 школи, дитячий садок, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, медична амбулаторія, відділення зв'язку. Працюють підприємства: СТОВ «Здобуток», ПАП ім. Зоріна, ПСП «Батьківщина», СТОВ «Бережнівське», ТОВ «Сонячна нива», ДП ДАК «Хліб України», «Кобеляцький комбінат хлібопродуктів» Нафтобаза НАК «Укртаднафта». Відомі люди
Галерея
Примітки
ДжерелаВікісховище має мультимедійні дані за темою: Бутенки (Полтавський район) За ред. А.В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6.
|
Portal di Ensiklopedia Dunia