|
Буковський Сергій Анатолійович
Сергій Анатолійович Буковський (18 липня 1960, Октябрьський, Башкирія) — український кінорежисер, актор, автор багатьох документальних фільмів. Заслужений діяч мистецтв України (1996)[2]. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004).[3] Лауреат премії імені Василя Стуса (2023)[4]. Народний артист України (2008).[5] Представник критичної школи української документалістики[6]. БіографіяСергій Буковський народився 1960 року у Башкирії. Того ж року його батьки — кінорежисер Анатолій Буковський та актриса Ніна Антонова — переїздять до Києва. Навчався режисурі на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (майстерня Володимира Небери). Понад десять років працював на Українській студії хронікально-документальних фільмів. У 1995–1998 роки очолював відділ телевізійних та документальних фільмів компанії «Internews Network Ukraine». Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016)[7]. Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 фільмів. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна). У 2014 році створив Майстерню документального кіно Сергія Буковського для молодих кінематографістів[8] 1984 року Сергій зіграв головну роль у батьковій стрічці «Володьчине життя»[9]. ФільмографіяЗа чверть століття роботи в кіно Сергій Буковський зняв близько півсотні документальних та ігрових кіно- та телефільмів. До робіт Сергія Буковського, зокрема, належать:
Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів. Так, документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) — Національна премія України імені Тараса Шевченка 2004 року. Великий успіх мала і остання стрічка режисера «Назви своє ім'я» (2006) — про історію Єврейського Голокосту в Україні. Фільм «Живі» (англ. Living) (2008) здобув Гран-прі Міжнародного північно-південного медіафоруму в Женеві. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Сполученого Королівства Дейвіда Ллойда Джорджа. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами. Прем'єра картини відбулася у листопаді 2008 року в Україні та була присвячена Дню пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років. У Європі фільм представили весною 2009 року, під час Фестивалю українського кіно в місті Кельні. Тоді ж стрічку Сергія Буковського репрезентували на європейському кіноринку в рамках фестивалю «Берлінале-2009». У липні 2009 року картину було нагороджено спеціальним призом у номінації «Документальне кіно» VI Міжнародного кінофестивалю «Золота абрикоса», що відбувався у столиці Вірменії Єревані. Члени знімальної групи документальної стрічки «Живі» були відзначені на державному рівні Президентом України Віктором Ющенком. Сергій Буковський отримав звання народного артиста України, а оператор-постановник Володимир Кукоренчук і звукорежисер Ігор Барба — звання заслужених діячів мистецтв України. Буковський також продюсер документальних телефільмів «Десять років відчуження» (1996), «Ніка, котра…», «Невідоме кіно», «Порода» (всі — 1998). Протягом 1982—1995 років знімав документальне кіно на студії «Укркінохроніка». 1995 — 98 років керував Департаментом документальних проектів в «Інтерньюз-Україна». 1999 року був виконавчим продюсером телекомпанії ММЦ-СТБ. Від 1998 практикував як викладач у КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого.
Важливим фільмом у доробку режисера є ще одна частина української трилогії — фільм «Живі» 2008 року. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Великої Британії. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами. Вдало вплітаються в тло кінострічки документальні матеріали з листів та щоденників журналіста Ґарета Джонса, який першим у Європі заговорив про українську трагедію, опубліковавши прес-реліз після повернення з «мандрівки» Україною. Кінострічку сформовано на основі безлічі архівів: польських, італійських, російських. Було використано матеріали з нещодавно виданої книги «Листи з Харкова», яку укладав Андреа Ґраціозі. Ще на етапі створення концепції знімальна група використала поради Оксани Пахльовсько[9] ї. НагородиПремія Телетріумф в номінації «Режисер» (2003) 11 вересня 2021 року нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня[12]. «Золота дзиґа» в номінації Найкращий документальний фільм (2017)[13]. Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Буковський Сергій Анатолійович
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
