|
Завтра свято
«Зáвтра свя́то» — український радянський чорно-білий документальний фільм, відзнятий на Українській студії хронікально-документальних фільмів у 1987 році[1]. Режисерський дебют Сергія Буковського. Яскравий зразок критичної школи української документалістики (1987 — 1995).[1][2] ОписФільм розповідає про роботу птахофабрики у селі Морозівка Баришівського району Київської області, побутові та виробничі проблеми її працівниць[1][3]. Картина починається з дітей, які співають пісню про маленьких курочок, про те, які вони чудові, як гарно бути курочками, а також як вони (діти) швидше хочуть вирости та йти працювати на птахофабрику. Далі, на тлі цієї пісні, на екрані постають робітниці, що закидають курей в автомобіль і везуть на фабрику, де з них зроблять курятину. Працівниці фабрики скаржаться на погані умови життя у робітничих гуртожитках: відсутність організованого відпочинку, розваг, гарячої води у теплу пору року, черги на кухню та до пральної кімнати. Робітниці зізнаються, що після фабрики паради й свята не викликають у них радощів. Їхня єдина мета в такі дні — виспатися. Далі йдуть кадри першотравневої ходи наступного дня. Площами та вулицями містечка крокують люди з транспарантами, плакатами й прапорцями. Фінальні кадри фільму — вивантаження коробок з курчатами до птахофабрики.[4][3] Оцінка«Завтра свято» став одним із перших фільмів «критичної школи» в українському документальному кіно. Він був знятий на замовлення держави — потрібно було створити типовий радянський документальний фільм на «виробничу тематику», який би оповідав про негаразди на птахофабриці. Але стрічка показала птахофабрику як метафору радянського суспільства в цілому[1].
Всі дійові особи фільму, за винятком директора птахофабрики, — жінки. Їх показано як зацькованих, позбавлених елементарних побутових можливостей «гвинтиків» у індустріальній машині[1]. Однак, сам режисер стверджує[8]:
Історія створення Початкова версія сценарію (який довго лежав на студії хронікально-документальних фільмів) називалася «Санітарний розрив». Вона дуже сильно відрізнялася від кінцевої реалізації задуму. Конфлікт сценарію полягав у тому, що…
Буковський погодився екранізувати сценарій, однак, за його ж словами, під час фільмування жодним чином ним не скористався. Імпровізуючи, він зняв свій фільм, не відступаючи від головної ідеї — птахофабрика та життя її працівників. Після того, як фільм був готовий, він 7 чи 8 місяців перебував під забороною з боку Держкіно УРСР і не виходив на екрани. Аби добитися прокату, члени знімальної групи повезли стрічку до Держкіно СРСР. Там фільму зробили багато зауважень, але усе одно не дозволили дати прокатне посвідчення. Однак невдовзі у ситуацію втрутилася так звана «конфліктна комісія» Держкіно. Такі комісії з початком «перебудови» та «гласності» були створені у спілках кінематографістів СРСР та союзних республік задля пошуку, реабілітації та випуску в прокат раніше заборонених радянських фільмів. Після цього фільму дозволили вийти на екрани.[9] Знімальна група
Нагороди та участь у заходах
Фільм на DVD«Завтра свято» вийшов на DVD у 2013 році у рамках збірки «Щаблі демократії. Критична школа української документалістики 1987–1995». До неї увійшли п'ять фільмів. Окрім, власне, «Завтра свято», туди увійшла іще одна стрічка Сергія Буковського «Дах» (1989), а також «Стіна» (1988), «Щаблі демократії» (1992), «Прощавай, кіно!» (1995). Збірку було презентовано 26 березня 2014 року в рамках 11-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.[2] Див. такожЛітература
Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
