Буймістер Валерій Григорович
Валерій Григорович Буймістер (21 травня 1948, Виборг, Росія[1] — 12 листопада 2021, Київ) — український співак (ліричний баритон), Народний артист України (1994). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1999[2]). Лауреат гран-прі Міжнародного конкурсу вокалістів у Парижі (1976).[1] БіографіяУ 1966 році закінчив Ічнянську середню школу № 1. Закінчив Київське музичне училище та Київську консерваторію (1975 р.) у класі професора Д. Євтушенка. В 1969 — 1971 рр. — соліст Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу (нині — Ансамбль Збройних Сил України). У 1971 — 1973 рр. — соліст Оперної студії при Київській консерваторії, в 1973 — 1974 рр. — соліст хорової капели ім. Б. Лятошинського (м. Київ), у 1974 — 1976 рр. — хору Українського радіо і телебачення. З 1976 р. — соліст (баритон) Київської філармонії. З 1995 — викладач Національної музичної академії України (на кафедрі сольного співу, з 2000 — доцент). Раптово помер на 74-му році життя 12 листопада 2021 року[3]. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′7.17″ пн. ш. 30°30′11.11″ сх. д. / 50.4186583° пн. ш. 30.5030861° сх. д.). ТворчістьУ репертуарі Валерія Буймістра — оперні партії: Микола («Наталка Полтавка»), Онєгін («Євгеній Онєгін»), Роберт («Іоланта»), Жермон («Травіата»), Ґреґуар («Сокіл»); а також камерний репертуар, що охоплює не тільки світову й українську класику, а й твори сучасних українських композиторів (Євген Станкович, Юрій Ланюк, Олег Кива, Володимир Шумейко, Володимир Рунчак та інші).[1] Географія виступів охоплює США, Мексику, Канаду, Німеччину, Велику Британію, Францію, Іспанію, Португалію, Данію, Чехію, Словаччину, Сингапур, Австралію, Нову Зеландію.[1] Серед учнів — Т. Браілян, М. Буймістер, І. Донцов, І. Ладіна тощо. Голос Валерія Буймістра звучить на трьох платівках («Мелодія»), записах для радіо. Також про нього зняли два фільми (Укртелефільм): «Станси» (1987), «Співає Валерій Буймістер» (1991).[1] Громадська діяльністьЄ співзасновником Чернігівського земляцтва в Києві, активіст Ічнянського відділення земляцтва.[4] Примітки
Посилання
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia