|
Сокіл (опера)
«Сокіл» ( фр. Le faucon) повна назва «Сокіл Федеріго дельї Альберігі» — опера на 3 дії українського композитора Дмитра Бортнянського. Створена 1786 року на лібрето бібліотекаря майбутнього імператора Павла І швейцарця Франца-Германа Лаферм'єра, написане французькою мовою. Вперше виконана придворними в Гатчинському палаці 11 жовтня 1786 року. Лірико-комічна опера поєднує вокальні номери і розмовні діалоги. Сюжет запозичений з «Декамерона» Джованні Боккаччо (день п'ятий, новела дев'ята, що послужила також основою для комічної опери «Сокіл» П. Монсіньї на лібрето М. Седена (Париж, 1771)). СтворенняКнязь І. Долгорукий в автобіографічній «Повісті про народження моє, походження і все життя» згадує народження опери так[1]:
Постановки
Упродовж майже 200 років опера не звучала зі сцени. Була відкрита заново у 1970-ті роки після постановки в Московському камерному музичному театрі (режисер-постановник народний артист СРСР Борис Покровський; виконувалася в російському перекладі А.Розанова). Вперше в Україні виконана під художнім керівництвом народної артистки України Наталі Свириденко 15 жовтня 1995 року (концертне виконання, присвячене 380-й річниці від заснування Києво-Могилянської Академії) українською мовою (переклад лібрето Максима Стріхи спеціально зроблений для цього виконання). 10 травня 1996 року опера була показана в приміщенні Національного університету «Києво-Могилянська Академія» у сценічному варіанті (диригент-постановник Н. Свириденко, режисер В. Більченко, пластика А. Рубіної)[2]. У 1997 році опера (концертний варіант, у перекладі М. Стріхи) була поставлена в Національній філармонії України (диригент-постановник Іван Гамкало). Постановка «Сокола» стала мистецькою подією для Києва 1990-х років[3]:
17 лютого 2013 9 номерів з опери «Сокіл» в українському перекладі Максима Стріхи прозвучали у концертному виконанні музично-драматичному театрі в Дрогобичі під орудою Миколи Михаця[4]. У 2013 році концертне виконання здійснювала в Києві Н. Свириденко в інституті ім. Грінченка[5] та Дитячій академії мистецтв. 2014 року опера прозвучала у Львові в рамках фестивалю «Музика старого Львова», а в 2015 — на фестивалі «Старий Краків»[6] ХарактеристикаМузикознавці відзначають, що ця опера поєднує в собі риси французької та італійської опер. Властивою для французької опери була відмова од речитативів і введення замість них діалогів, а також використання пісенних форм, близьких до французьких шансонів. Щоправда, на відміну од попередньої французької опери Бортнянського — «Свято сеньйора», «Сокіл» не містить балетних сцен та заключного водевіля. Традиціям італійської опери-буффа відповідає насамперед сюжет опери, що виявляє дві пари героїв — сентиментальну пару аристократів та комічну пару їхніх слуг. Типовим для опери буффа є і склад оркестру — 2 флейти, 2 гобої, 2 фаготи та струнні. Однак, у традиціях своєї епохи, «Сокіл» виявляє зближення традицій жанрів буффа і серіа. Поряд із комічно-ігровими епізодами в опері наявні ліричні й драматичні епізоди, що надають опері широкий діапазон почуттів. Опера має порівняно розвинені ансамблеві форми. Увертюра містить музичний матеріал з наступних номерів, тоді як закінчення усіх трьох дій виконано в тональності сі-бемоль мажор, що додає опері цілісності. Дійові особи
СюжетДія перша. Картина перша. Флорентійський шляхтич Федеріго страждає від нерозділеного кохання до молодої удови Ельвіри. Щоб привернути її серце, він витратив майже всі свої статки, однак безуспішно. У розпачі він вирішує забути кохану й утекти з міста до своєї ферми в горах, — останньої посілості, яка в нього лишилася. Туди він рушає з вірним слугою Педрілльо, який, в свою чергу, закоханий у служницю Ельвіри — Марину. На фермі на Федеріго чекає його улюбленець — мисливський сокіл. Картина друга. Ельвіра — заможна удова, вона занепокоєна здоров'ям єдиного сина, а кохання Федеріго її не цікавить. Однак Марина не проти того, щоб прихилити серце своєї пані до Федеріго: адже він — господар Педрілльо, до якого гарненька служниця не байдужа. Дія закінчується комічною сценою з двома лікарями, викликаними до хворого сина. Марина хоче відучити свою пані від надмірної довіри до лікарів — і сама удає хвору. Лікарі впіймалися на цю вигадку і влаштували запеклу суперечку за те, як саме лікувати «хвору». Тільки поява Ельвіри припиняє їхню сварку. Дія друга. Федеріго повертається на ферму після вдалого полювання й дякує соколу, без якого йому довелося б жити надголодь. На фермі Федеріго розважають Педрілльо і старий солдат Грегуар з донькою Жаннеттою. Але й вони не можуть розвіяти його смутку. Раптом з'являється Ельвіра з Мариною. Щасливий Федеріго розпоряджається накрити обід. Його нітить одне — на вбогій фермі ніде знайти гідного почастунку для такої гості! Дія третя. Панів розважають піснями Жаннетта і Грегуар. Врешті з'ясовується, для чого насправді прийшла Ельвіра — вона хотіла попросити Федеріго віддати свого знаменитого сокола, щоб той розважив її хворого сина. Однак Федеріго зізнається, що сокола вже немає — він наказав засмажити його на обід, оскільки не мав більше нічого, щоб запропонувати до столу. Жертва нещасного птаха справляє на Ельвіру доленосне враження — тепер вона кохає Федеріго. Вони співають любовний дует, йому вторить і освідчення в коханні слуг — Марини і Педрілльо. У фіналі всі шість дійових осіб оспівують любов. Структура
Примітки
Література
Публікації Вікіцитати містять висловлювання на тему: Сокіл (опера)
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
