У 1905—1906 навчальному році працював заступником учителя Тернопільської української гімназії[5] (розташовувалася на вулиці Костюшка, 11, нині вулиця Камінна, будівля не збереглася[6]). Наприкінці 1906—1907 навчального року мав звання учителя,[7] наприкінці 1908—1909-го був уже цісарсько-королівським професором[8] (звання отримав згідно з Декретом Крайової шкільної ради № 23439 від 17 листопада 1908 року[9]).
У 1905—1914 роках, коли Тернопільську філію українського товариства «Просвіта» очолював доктор Сидір Голубович, І. Брикович допомагав діловоду філії Іванові Боднару.[12] Був членом міської ради Тернополя в 1912—1913 (цього навчального року також господар VIII класу),[13] 1913—1914 навчальних роках.[14] У 1912—1913 навчальному році очолював (голова заряду) Селянської бурси в Тернополі, заснованої товариством «Просвіта».[15]
Часи визвольних змагань
Входив до складу тимчасового комітету, який займався організацією встановлення влади ЗУНР у Тернополі.[16] Від листопада 1918 року до липня 1919-го працював заступником повітовогокомісара ЗУНР[3] (за іншими даними, після утворення 4 листопада повітового комітету Національної Ради в Тернополі очолив повітовий комісаріат (староство)[17]). Воював у лавах УГА, разом з нею перебував на «Великій Україні».[3]
Повернення до Тернополя
1920 року повернувся до Тернополя.[4] Після війни — викладач Тернопільської української гімназії (7 березня 1921 року при вступі на посаду склав присягу, як і кожен вчитель середньої школи[18]) до її закриття польською владою[3] після наказу міністра віросповідань та громадської освіти Славомира Червінського (1885—1931[19]) від 26 вересня[20] 1930 року (викладав грецьку, латинську, німецьку мови). Водночас працював директором тернопільської Гімназії товариства «Рідна Школа».[3]
Відкрив та проводив перші за часів польської окупації Галичини[21] політичні збори українців у Тернополі, скликані повітовою організацією трудової партії, які відбулися в неділю 10 вересня 1922 року.[22] Був одним з ініціаторів та співзасновників «Подільського союзу кооператив», який діяв у Тернополі від 14 грудня 1923 року.[23] За його ініціативи в 1927 році на Тернопільщині відновило діяльність українське товариство «Сільський господар».[24] У 1921—1927 роках був головою громадської організації «Міщанське братство» (Тернопіль),[25] у 1924—1939 роках був головою Тернопільської філії товариства «Просвіта».[3] 7 липня 1927 року висунутий кандидатом від ІІІ-го виборчого кола.[26]
Після закриття в 1930 році української гімназії став очільником кооперативи «Буду́чність». Також був співдиректором фабрики «Калина»[3] разом з Осипом-Левом Павлишиним, Іваном Ленем,[28] Степаном Чумаком.[29] 1935 року разом з І. Боднаром та І. Ленем заснували в Тернополі українське спортивне товариство «Змагун». Однак, польська влада звинуватила засновників у співпраці з ОУН і відмовилася його реєструвати.[30]
Був членом НТШ і Товариства прихильників Музею НТШ. «Буду́чність» і фабрика «Калина» співпрацювали з НТШ у 1930-х роках, а 1936-го завдяки фінансовій підтримці «Будучності» й особисто І. Бриковича Археологічний відділ НТШ (очільник Ярослав Пастернак) проводив археологічне обстеження багатьох територій та вів розкопки на Поділлі.
Встановлення радянського режиму та смерть
У вересні 1939 року його усунули від навчального процесу в гімназії товариства «Рідна школа», після чого став працювати візником в облспоживспілці.[4] За одними даними, 22 червня 1941[31] (за іншими 23 червня 1940 року[3]) заарештований більшовицькою владою та вивезений на Урал[3] (до Челябінської області[31]), де, за спогадами інших засланців, працював на шахтах Уралу.
Помер у лютому 1942 року[4] в м. Магнітогорськ (нині Челябінська область, РФ) від непосильної праці на радянській шахті.[3] За іншими даними — 24 липня 1942 р. у Верхньоуральській в'язниці.[31]
↑Гуцал П. Тернопіль у період Західно-Української Народної Республіки (1918—1919) // Тернопіль. Історичні нариси. — Тернопіль : Джура, 2016. — 110 с. — ISBN 978-966-185-130-5.
↑Її зміст: «Присягаю Всемогучому Богу, що на повіренім мені урядовім становиству буду причинятись в моїм обсягу ділання зі всіх сил до угрунтовання свободи, независимости і могучости Польської республіки, котрій завсігди буду вірно служити і зберігаючи вірність всіх горожан краю, буду сильно стерегти приписів закона, буду ревно і совісно сповняти обов'язки мого уряду, булу докладно виконувати поручення моїх настоятелів, а тайну урядову заховаю. Так мені Боже допоможи» → Микола Галай / ред. Уляна Безпалько. Діяльність середніх загальноосвітніх навчальних закладів на теренах Тернопільського воєводства у 1919—1932 роках [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Центр дослідження духовної культури Тернопілля.