Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(липень 2018)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павлишин.
Воював у лавах армії Австро-Угорщини під час першої світової, потрапив до російського полону, звідки в 1917 році зумів утекти. В 1917 одружився з вчителькою Теклею Голуб (родом із Чернихова). У 1918 році вступив до лав УГА (воював у складі сотні Івана Леня). Брав участь у Листопадовому зриві — встановленні влади української держави — ЗУНР — у Тернополі, зокрема, встановив український стяг на будівлі Тернопільського староства[1] на тодішній вулиці Міцкевича[2] (нині бульвар Тараса Шевченка Пізніше став командантом першої сотні другого куреня УГА.
Від 1924 року вчителював у рідному селі, де також став співорганізатором читальні українського товариства «Просвіта», кооперативи, відділення спілки «Маслосоюз», хору, драматичного гуртка, будівництва одного з найкращих у краї приміщень Народного дому. Від 1933 року працював у Тернополі бухгалтером кооперативи «Будучність», також став членом дирекції кооперативної фабрики «Калина». За цю діяльність його переслідувала польська влада, зокрема, під час так званої пацифікації, пізніше запроторила до концтабору «Береза Картузька».
1939 року заарештований більшовицькою владою, до червня 1941-го перебував у тернопільській в'язниці.
Під час нацистської окупації перебував на посаді окружного команданта Тернополя. За офіційними даними, важко поранений випадковим пострілом під час вишкільних вправ.
Помер 8 липня1942 року у шпиталі в Тернополі, де й похований на Микулинецькому кладовищі на ділянці могил Українських Січових Стрільців.
Примітки
↑Хто вивісив у Тернополі на будинку Староства синьо-жовтий прапор? (1918) → [1] [Архівовано 25 квітня 2017 у Wayback Machine.]
Роман Павлишин // Шляхами золотого Поділля : у т. 2 ст.225 / редкол: Василь Лев, Григор Лужницький, Роман Миколаєвич, Володимир Мацьків - Філадельфія 1970