Болтнєв Андрій Миколайович

Болтнєв Андрій Миколайович
Болтнєв Андрій Миколайович
Ім'я при народженні	Тусовой (Болтнев) Андрей Николаевич
Народився	5 січня 1946 ; Уфа, РРФСР, СРСР
Помер	12 травня 1995 (49 років) ; Москва, Росія ; інсульт ;
Поховання	Востряковський цвинтар
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Ярославський державний театральний інститутd (1972) і Державний інститут мистецтв Узбекистану (1985)
Заклад	Драматичний театр Східного військового округуd, Російський державний драматичний театр Республіки Адигея імені О.С. Пушкінаd, Новосибірський драматичний театр «Червоний факел»d і Московський академічний театр імені Володимира Маяковського
Роки діяльності	1973 — 1995
Діти	Марія Болтнєваd
IMDb	nm0093369
	Нагороди та премії

Андрій Миколайович Болтнєв (рос. Андре́й Никола́евич Бо́лтнев; 5 січня 1946, Уфа, РРФСР, СРСР — 12 травня 1995, Москва) — радянський і російський актор театру і кіно. Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1986).

Біографія

Андрій Болтнєв народився 5 січня 1946 року в Уфі (Башкортостан).

Мати Добжинська (Болтнєва) Ніна Костянтинівна.

Дід Андрія Болтнєва, Костянтин Андрійович Добжинський (1889—1966), був народним артистом Грузинської РСР (1954), а бабуся, Ніна Леонідівна Іртеньєва, — заслуженою артисткою РРФСР.

У свідоцтві про народження майбутній актор був записаний як Андрій В'ячеславович Тусовой. Але рідний батько Андрія В'ячеслав Тусовой помер в 1951 році, коли Андрію було 5 років, і в житті Андрія з'явився вітчим Микола Болтнєв, капітан далекого плавання. Андрій був дуже дружний з вітчимом, і провів дитинство і юність в портових містах — Севастополі й Туапсе.

Проходив строкову службу у ВПС в складі ГСВН. У 1970—1972 роках навчався в Ярославському театральному училищі. Після закінчення училища працював у театрах Уссурійська, Майкопа і Новосибірська. У 1985 році заочно закінчив Ташкентський театрально-художній інститут ім. О. М. Островського.

Вперше з'явився на кіноекрані в 1983 році, зігравши роль капітана Гаврилова у фільмі С. Д. Арановича «Торпедоносці».

Але по-справжньому популярним Болтнєва зробила робота в телесеріалі «Протистояння» (1985, реж. С. Аранович), поставленому за однойменним романом Ю. С. Семенова, де Андрій зіграв одну з головних ролей — зрадника Кротова.

Широку популярність актор отримав в період Перебудови, коли на екрани вийшов створений ще в 1984 році фільм Олексія Германа «Мій друг Іван Лапшин», де Болтнев виконав головну роль.

Знімався в декількох українських картинах — на Одеській кіностудії та їм. О. Довженка.

У 1985 році актор новосибірського театру «Червоний факел» отримав запрошення до столичного Академічного театру імені Вл. Маяковського. Чимала роль у цьому належить Наталії Гундарєвій, яка в той час вже була знаменитою та авторитетною актрисою, народною артисткою РРФСР. Але московську прописку акторові все не давали, і його дружині з дитиною довелося залишитися у Новосибірську. Посмертну прописку вдалося дістати друзям актора, щоб Болтнєва можна було хоча б поховати в столиці.

Андрій Болтнєв помер уві сні від інсульту в Москві 12 травня 1995 року. Похований в Москві, на Востряковському кладовищі.

Дочка Андрія Болтнєва — актриса Марія Болтнєва, відома за роллю Насті Клименко в телесеріалі «Глухар».

Нагороди

1986 — Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих — за роль у фільмі «Мій друг Іван Лапшин»
1986 — Лауреат Премії МВС СРСР — за роль у фільмі «Протистояння»

Фільмографія

«Торпедоносці» (1983, інженер-капітан Гаврилов; реж. С. Аранович)
«Мій друг Іван Лапшин» (1984, Іван Лапшин, начальник карного розшуку; реж. О. Герман)
«Межа можливого» (1984, Сергій Сергійович Долгов, директор оборонного заводу)
«Протистояння» (1985, Микола Іванович Кротов, він же Григорій Васильович Міленко, зрадник Батьківщини)
«Поїздки на старому автомобілі» (1985, Герман Сергійович, батько нового чоловіка колишньої невістки)
«І ніхто на світі...» (1985, Павло Клименко, полковий комісар)
«Михайло Ломоносов» (1986, Каргопольский; реж. О. Прошкін)
«Зустрічна смуга» (1986, Матвій Ілліч Кудінов, чоловік Ольги Степанівни, директор школи)
«Я зробив все, що міг» (1986, Олексій Данилович Вольський, військлікар)
«Першоцвіт» (1986, Іван, вітчим)
«Життя Клима Самгіна» (1986—1988, Попов, жандармський полковник)
«Мандрівник» (1987, комбат)
«Честь маю» (1987, Сичов)
«13-й апостол» (1988, інспектор)
«Прости нас, саде...» (1988, Юхим Сольцов, поет)
«Генеральна репетиція» (1988, Парфеній Іванович Нікольський, викладач гімназії; реж. В. Жилко, кіностудія ім. О. Довженка)
«Важко бути богом» (1989, Будах, учений; реж. П. Фляйшман)
«Кому на Русі жити...» (1989, капітан Свідерський)
«Викрадення чарівника» (1989, ландмейстер Фрідріх фон Кокенгаузен)
«Утамуй моя печалі» (1989, Едуард, п'яниця, чоловік Катерини)
«День кохання» (1990, Микола Кашин, вітчим Христини, робочий автозаводу)
«Під північним сяйвом» (1990, Арсеній)
«В смузі прибою» (1990, начальник карного розшуку, підполковник Костянтин Іванович Семенцов)
«Яри» (1990, Федот Чугуєв; реж. В. Ісаков, Одеська кіностудія)
«Невстановлена особа» (1990, ; реж. Н. Збандут, Одеська кіностудія)
«Джокер» (1991, Капітан; реж. Ю. Кузьменко, Одеська кіностудія)
«Червоний острів» (1991, удольфі/лікар)
«Мій найкращий друг — генерал Василь, син Йосипа» (1991, полковник Астаф'єв)
«Білі одежі»)1992, Іван Ілліч Стрігальов («Тролейбус»))
«Річард Левове Серце» (1992, Де Во Гісленд, англійський барон)
«Чорний квадрат» (1992, Пономарьов; реж. Ю. Мороз)
«Лицар Кеннет» (1993, Де Во Гісленд, англійський барон)
«Кодекс безчестя» (1993, Тихон Степанович, «Мастодонт», голова правління Держбанку СРСР; реж. В. Шиловський)
«Мафія безсмертна» (1993, Олексій Миколайович Дробишев)
«Імперія піратів» (1994, монах; Росія—Україна) та ін.