Бобровський Борис Павлович

Бобровський Борис Павлович
Генерал-майор (1911)  Генерал-поручник
Борис Бобровський
Загальна інформація
Народження	7 січня 1868(1868-01-07) Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть	невідомо
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святої Анни 4 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Станіслава 2 ступеня Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Бобровський Борис Павлович (7 січня 1868 — після 1918) — військовий діяч, генерал-поручник Армії Української Народної Республіки, дипломат.

Життєпис

Народився у сім'ї дійсного статського радника старшого лікаря Петровського Полтавського кадетського корпусу Бобровського Павла Григоровича, затвердженого у дворянстві Указом Герольдії від 22 травня 1867 року. Мати — Любов Яківна. Брати — Володимир, Павло, Сергій; сестри — Олександра і Людмила[1].

Закінчив Полтавський кадетський корпус (1885), 1-ше Павловське військове училище (1886), Миколаївську академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі (1893).

В Російській армії

Учасник Російсько-японської війни 1904—1905.

З 1908 полковник, призначений командиром 6-го стрілецького полку.

3 липня 1911 генерал-майор, переведений в генеральний штаб.

У роки Першої світової війни — на Північно-Західному фронті, начальник штабу Двінського військового округу.

На службі Україні

З утворенням Української Центральної Ради навесні 1917 організував і очолив Українську військову громаду в Двінську (нині м. Даугавпілс в Латвії), сприяв формуванню військових частин для УЦР.

Після Жовтневого перевороту 1917 прибув до Києва, в листопаді очолив утворений Український генеральний військовий штаб. Під його керівництвом розроблено проект організації Армії УНР, її вищого керіництва, укладалися закони про постійне військо, статути, однострої і військові відзнаки. Розроблено проекти формування Київського, Харківського та Одеського військових округів.

Від 23.11.1917 до 12.02.1918 — начальник Українського Генерального штабу.

На початку лютого 1918 року, під час захоплення Києва більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, потрапив у полон і був розстріляний[2].

У деяких джерелах[3] міститься інформація про те, що від 26.07.1918 року військ він був військовим аташе Посольства Української Держави в Болгарії, а у грудні 1918 року визнав владу Директорії УНР і протягом 1919 року залишався військовим аташе УНР у Болгарії та Румунії (Софія). Свідчення про його перебування на еміграції у Парагваї, мабуть, є результатом помилкового сприйняття його за іншого генерала — Бобровського Сергія Павловича, який дійсно проживав у Парагваї.

Примітки

1. Списокъ дворянъ, внесенныхъ въ дворянскую родословную книгу Полтавской губерніи. Изданъ Полтавскимъ Дворянскимъ Депутатским Собраніемъ въ 1898 году.— Полтава. Типо-Литографія Полтавскаго Губернскаго Правленія. 1898.— С. 52.
2. Енциклопедія історії України: У 10 т. Т. 1 : А—В./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 308—309.
3. Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917—1921 роки. К., 1995

Джерела

• Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— ISBN 966-00-0632-2

Т. 1 : А—В.— 2003.— С. 308—309.

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917—1921 роки. К., 1995;
• Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995;
• Голубко В. Армія Української Народної Республіки. Львів, 1997.

Посилання

• Бобровський Борис Павлович (рос.). // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.

• Всеукраїнський клуб історії