Донині на полі, біля невеликого потічка, знаходять предмети домашнього вжитку, залишки знарядь праці, фундаменти згорілих осель. В народі побутує переказ про Блищана, який спалював ліс, вивільняючи землю для посіву, а вугілля продавав ковалям. І те місце, Вуглярка, стало пристановищем уцілілих жителів Яруги. Вони будували свої нові житла на лісових галявах, що виблискували на сонці, викопали криницю й недалеко від неї спорудили дерев’яну церкву на честь Успіння Богородиці. Зазнавши неодноразових перебудов, церква залишилась на тому ж місці й тепер. Так, за переказом, з’явилося село Блищанівка. Його назву пояснюють по-різному: пов’язують з іменем Блищана, і з полянами, що виблискували з боку спаленої Яруги серед лісу і давали притулок тим, хто врятувався, і з давньою назвою річки.
Географія
Блищанівка – типове подільське село. Воно розкинулося по обидва боки річки Гниловідки, що вливає свої води в річку Тернаву, а та впадає у Дністер. Спочатку Гниловідка називалася Блищанівкою. Місцевість – гориста. Ґрунти чорноземні та глинясті.
Клімат
Блищанівка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження.
Переказ, який був записаний на початку ХХ століття, розповідає, що колись на південний захід від нинішньої Блищанівки було село Яруга, спустошене татарами. На місці колишнього села Яруги зберігся курган. Археологічна експедиція Кам’янець – Подільського державного педагогічного інституту, яка у 80 – х роках ХХ ст. проводила в районі розвідкові роботи, зафіксувала: « За 1,8 км південно – західніше с. Блищанівка в урочищі Могила знаходиться курган. Діаметр – 40 м, висота – 3 м. У центрі насипу – западина 10 м в діаметрі і глибиною 0,6 м».
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
1863 року селяни втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій. Багатьох частинах Поділля відбувались масові селянські повстання, проти радянської влади.
Сьогодні село[коли?], розрізане річкою, досить умовно в народі ділиться на Гору і Долину. Гора – це більш-менш рівна місцевість, центр села. Долина – це досить протяжна – від Михайлівки до Супрунковець – частина села, що з двох боків по крутосхилах прилягає до річки Гниловідка.
13 серпня 2015 року шляхом об'єднання Маківської, Михайлівської та Чечельницької сільських рад село у складі Маківській сільській громаді.[1] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.