Бичування Ісуса Христа

Вітраж із церкви Далхем, Швеція (бл. 1240 р.)

Бичування Ісуса Христа, також відоме як Христос біля колони або бичування біля стовпа  — епізод Страстей Христових, описаний в Євангеліях. Подія відбулася під час суду римського прокуратора Понтія Пілата над Ісусом Христом.

Цей епізод широко зображується в християнському мистецтві, зокрема в циклах, присвячених Страстям або життю Христа. Католицька традиція пов’язує місце Бичування з Церквою Бичування в Єрусалимі, що є другою стацією Віа Долороза. У католицькій практиці це друга скорботна таємниця Розарію та шоста стація Хресної дороги Івана Павла ІІ[1][2]. Колона, до якої зазвичай зображено прив’язаного Христа, а також мотузка, бич, батіг або пучок різок є елементами Знарядь Страстей(інші мови)[3]. Частини цієї колони, за переказами, зберігаються в базиліці Санта-Прасседе в Римі.

Сюжет Бичування спочатку зображували в серії сцен Страстей Христових, але починаючи з XV століття його також почали трактувати як окрему композицію. Однією з найвідоміших робіт на цю тему є Бичування Христа(інші мови) роботи П’єро делла Франческа (1455–1460). Значення цієї роботи, виконаної на невеликому панно, залишається предметом дискусій серед мистецтвознавців.

З часом сюжет «Христос біля колони» або «Христос біля стовпа» став окремим мотивом, де Христа зображували прив’язаним до колони чи палі. Цей мотив був особливо популярним у період барокової епохи, особливо в скульптурі. Сюжет часто поєднується або плутається із зображеннями «Христа в темниці» — сцени, яка не згадується в канонічних Євангеліях, але має поширення в християнському мистецтві[4].

Євангеліє

Бичування Ісуса Христа від рук римлян згадується в трьох з чотирьох канонічних Євангелій: Ів. 19:1, Мр. 15:15 і Мт. 27:26.

Євангеліст Іван розміщує бичування та пов’язані з ним знущання як центральний сюжет суду Пілата: «Тоді Пилат звелів узяти Ісуса й бичувати». Іван далі розповідає, як після бичування воїни знущалися з Ісуса: «А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю(інші мови) і, підступаючи до нього, казали: "Радуйся, царю юдейський!" і били його в обличчя». Цю розповідь Івана повторює євангеліст Марко Мр. 15:19, але, як і бичування, розміщує її вже перед розп’яттям. У контексті «Страстей Христових» цей епізод передує знущанням з Ісуса Христа та накладанню тернового вінця, які, згідно з Євангеліями, відбулися одночасно або відразу після бичування.

Бичування було звичайною прелюдією до розп'яття за римським правом[5][6]. Однак Понтій Пілат, переконаний у невинності Ісуса, наказав піддати його цьому покаранню до винесення вироку, щоб викликати жаль у натовпу та задовольнити його вимогу смертної кари[7].

Бичування належало до найжорстокіших покарань у Римі й застосовувалося за серйозні злочини, переважно до рабів і осіб, позбавлених римського громадянства. Водночас за юдейськими законами (Втор 25:3), кількість ударів обмежувалася сорока (як зазначав апостол Павло, він п’ять разів отримував по 39 ударів від юдеїв — 2Кор 11:24). Римляни таких обмежень не дотримувалися. Євангельський текст не повідомляє, скільки ударів було нанесено Ісусу. Водночас дослідження Туринської плащаниці, яку часто ототожнюють із поховальною плащаницею Ісуса Христа, вказують на 98 ударів: 59 ударів бича з трьома кінцями, 18 — з двома кінцями та 21 — з одним кінцем[8]. Євангелія не уточнюють, чи був Ісус прив’язаний до стовпа під час бичування, але Передання підтримує саме цю версію.

Реліквії

Колона-реліквія в Санта-Прасседе в Римі

Ймовірні фрагменти Колони бичування, який також називають Стовпом бичування, зберігаються в різних місцях.

У мистецтві

У західному мистецтві сюжет бичування вперше з'являється у IX столітті. У візантійському мистецтві він трапляється рідко й залишається малопоширеним у східному православному мистецтві. Спершу бичування зображували в ілюмінованих рукописах та на невеликих гравюрах зі слонової кістки, а в Італії збереглися монументальні настінні розписи, датовані близько 1000 року. У ранніх зображеннях зазвичай присутні три фігури: Христа і двоє слуг Понтія Пілата, які його бичують. Христос може бути оголеним або довгому одягу, оберненим обличчям назовні або до глядача ззаду. Починаючи з з XII століття Христа зазвичай зображують в набедреній пов'язці (лат. perizoma) та оберненим обличчям до глядача[10].

Обличчя Христа зазвичай залишається видимим, що створює для художників «технічну проблему показати, як він отримує удари по спині, залишаючи обличчя відкритим». На деяких зображеннях Христос отримує удари спереду[11].

Понтій Пілат іноді зображується спостерігачем за бичуванням, а поруч може бути слуга його дружини, який передає йому послання. У пізньому Середньовіччі, ймовірно, під впливом п'єс про Страсті Христові, кількість чоловіків, що б'ють Христа, збільшується до трьох або чотирьох. На півночі Європи їх часто зображували як гротескних фігур у сучасному найманському одязі[12]. Інколи серед цих персонажів з'являється ще одна фігура, яка може бути Іродом. Хоч бичування здійснювали слуги Понтія Пілата, на деяких зображеннях бичувальники носять єврейські капелюхи(інші мови)[13].

Після Маести(інші мови) Дуччо сцена бичування почала зображуватися як публічне дійство перед аудиторією[12].

Францисканці, які пропагували самобичування як засіб ототожнення зі стражданнями Христа, відіграли важливу роль у створенні великих італійських процесійних хрестів. На таких хрестах сцена бичування зазвичай зображувалася на зворотному боці, а Розп'яття — на передньому. Під час процесій ці зображення супроводжували флагелянти, які бачили перед собою Христа, що страждає[14].

Відомі приклади

Поодинокі роботи:

У циклах:

У кіно і музиці

Бичування Ісуса («Суд перед Пілатом (включаючи 39 ударами батогом)») — це кульмінаційна подія в рок-мюзиклі «Ісус Христос — суперзірка». Сучасні кінематографісти також зображали бичування Христа. Це важлива сцена у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові» 2004 року. У «Механічному апельсині» Кубрика Алекс уявляє себе римським солдатом, що бичує Ісуса[15].

Галерея

Примітки

  1. ↑ Old Master Paintings and Drawings by Roy Bolton 2009 ISBN 1-907200-01-0 - с. 70
  2. ↑ The encyclopedia of visual art, Volume 4 by Lawrence Gowing 1983, Encyclopedia Britannica, с. 626
  3. ↑ Schiller, 1972, с. 66—68.
  4. ↑ Schiller, 1972, с. 69.
  5. ↑ Schiller, 1972, с. 66.
  6. ↑ Edition, Newsweek Special (4 квітня 2015). How the Romans Used Crucifixion—Including Jesus's—as a Political Weapon. Newsweek (англ.). Процитовано 26 грудня 2024.
  7. ↑ Євангеліє від Іоанна. Тлумачна Біблія Лопухіна. Архів оригіналу за 19 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
  8. ↑ Синельников, В. (2009). Туринская плащаница на заре новой эры (рос.). Москва: Сретенский монастырь. с. 20—22. ISBN 9785753303417.
  9. ↑ Holy Wednesday in Jerusalem: the veneration of the Column - custodia (амер.). 8 квітня 2020. Процитовано 26 грудня 2024.
  10. ↑ Schiller, 1972, с. 66—67.
  11. ↑ Hall, James, Hall's Dictionary of Subjects and Symbols in Art, 123, 1996 (2nd edn.), John Murray, ISBN 0719541476
  12. ↑ а б Schiller, 1972, с. 68.
  13. ↑ Schiller, 1972, с. 231.
  14. ↑ Schiller, 1972, с. 67.
  15. ↑ D. K. Holm (4 February 2004). The Passion of the Christ. Nocturnal Admissions (англ.). Movie Poop Shoot. Архів оригіналу за 8 September 2012. Процитовано 6 November 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)

Джерела

  • Schiller, G. (1972). Iconography of Christian Art, Vol. II (англ.). London: Lund Humphries. с. 66—69, 225—234. ISBN 0-85331-324-5.

Посилання

Зовнішні відеофайли
 Бичування Ісуса Христа на YouTube