Бич

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бич (значення).
Ксилографія XV століття, на якій зображені флагеланти, що бичують себе

Бич — ударне знаряддя, батіг, канчук[1]. Бичі використовувалися для поганяння тварин, тілесних покарань, а також для «умертвіння плоті». Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, слово «бич» колись означало не «батіг», а «палиця»[2].

У Стародавньому Єгипті бич і ґирлиґа були символами влади і панування і зображалися в руках Осіріса[3]. Втім, іноді знаряддя описується не як бич, а як ціп[4].

Бичі з прикріпленими на кінцях хвостів металевими тягарцями називались «скорпіонами» (дав.-гр. σκορπῐ́οι). Вони згадуються у Біблії, у Першій книзі царів, де Ровоам каже: «батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами». Бичі використовувались у Стародавньому Римі: у класичній латині існували слова flagrifer («биченосець») і flagritriba («часто бичуваний раб»)[5].

Переносне значення

У переносному значенні бич — те, що завдає великої шкоди, лиха[1], християни V ст. «бичем Божим» часто називали гунського вождя Аттілу.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Бич // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Бич // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. ↑ The Crook and Flail in Ancient Egypt. touregypt. Архів оригіналу за 14 червня 2013. Процитовано 25 липня 2013.
  4. ↑ Budge, Wallis (1971). Egyptian Magic. Dover. с. 72. ISBN 0486226816.
  5. ↑ Tierney, John j. (1909). «Flagellation». In Herbermann, Charles. Catholic Encyclopedia. 6. New York: Robert Appleton.