Різка

Процес покарання учня пучком різок у середні віки

Рі́зка — тонкий, гнучкий прутик, зрізаний з будь-якого дерева або куща. Один або кілька зв'язаних прутиків використовувались як засіб тілесного покарання — бичування. Зазвичай однієї різки вистачало на 10 ударів, після чого її замінювали на нову. Перед використанням різки розпарювали, щоб надати їм додаткової гнучкості. Процес покарання називався «давати (дати, всипати) різок».

Історія

Різка як засіб виховання згадується ще в Біблії; за настановами царя Соломона: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання»[1]. Також бичування Ісуса Христа є одним із знарядь його мук та описане в одному з епізодів Страстей Господніх.

Зображення пучка різок, як елемента знарядь Страстей на частині ризи ікони Розп'яття в Зарваниці

Биття різками набирало все більшої популярності, воно було найпоширенішим шкільним та судовим покаранням у Європі аж до середини XIX століття. Батоги, палиці, шпіцрутени, різки вважалися неодмінними та обов'язковими знаряддями фізичних покарань. Їх застосовували всюди: у в'язницях, поліцейських дільницях, армії, школі, для придушення селянських заворушень і за постановою військових судів на землях Росії та «підросійської» України у XVIII — першій половині ХІХ століть[2].

Як засіб покарання у навчальних закладах згадується в творах багатьох українських письменників: Г.Квітка-Основ'яненко «Пан Халявський», В.Наріжний «Бурсак», А.Свидницький «Люборацькі», М. Помяловський «Нариси бурси». Зокрема у життєписі І. Нечуя-Левицького, написаному ним самим:

Важка тоді була школа для школярів: тоді було царство різок та паль. Ігумен Феодор вчив добре, але був нетерплячий, палкий та любив бити різками за ніщо... Він часом спересердя посилав під різку цілі парти школярів.

В українських школах за давньою традицією, сікли в суботу (звідси звичай «субітки» або «давати суботників»). Публічні екзекуції відбувалися біля порогу класу або в коридорі школи, бурси й на академічному плацу, обов'язково на очах однокласників і в присутності педагогічного персоналу[3].

Покарання різками в гімназії за часів Російської імперії, малюнок 1858 року

У Російській імперії бичування різками, як офіційне дисциплінарне тілесне покарання було скасоване 1903 року[4].

В католиків і православних збереглись традиції, коли на день Святого Миколая діти отримували подарунки під подушками. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів — в'язку різок[5]. Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, але різки приносив не Миколай, а фольклорний персонаж Крампус[6][7].

Крампус (з пучком різок) і Святий Миколай відвідують домівку у Відні, 1896 рік

Примітки

  1. ↑ Приповiстi 13:24 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO) (укр.).
  2. ↑ Курочкін, Олександр. Педагогіка різки. ethnography.org.ua. Процитовано 25-01-2020.
  3. ↑ Чебанюк, Олена (13-12-2011). Найбільшим гріхом вважали крадіжку харчів у однокласників. gazeta.ua. Процитовано 20-01-2020.
  4. ↑ Тілесні покарання // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
  5. ↑ Прийшов Мікулаш: Чому закарпатські діти отримують подарунки від святого двічі. zak.depo.ua. 06-12-2019. Процитовано 25-01-2020.
  6. ↑ Крампус носив з собою березові різки, якими він при нагоді бив дітей
  7. ↑ Brunner, Christian (17 серпня 2015). Mountain Magic : Celtic Shamanism in the Austrian Alps. Lulu.com. ISBN 9781312995192.

Джерела