Народився в сім'ї батрака-латиша. У 1905 році вступив в РСДРП. Активний учасник революції 1905—1907 рр. У 1907 році за вбивство поліцейського засуджений до 8 років каторги, але через неповноліття термін скорочений до 2 років. У 1911 році знову заарештований за революційну діяльність і засланий в Іркутську губернію, звідки втік у 1914 році з підробленими документами, на ім'я Яна Карловича Берзіна.
Під час Першої світової війни призваний в армію, звідки дезертував. Працював слюсарем на заводах Петрограда. Активно брав участь в Лютневій революції. Під час Жовтневого збройного повстання 1917 року член партійного комітету у Виборзькому районі й член Петроградського комітету.
Дати біографії
З грудня 1917 працював в апараті ВЧК РРФСР.
У січні — травні 1919 року — заступник наркома внутрішніх справ Радянської Латвії.
У грудні 1920 року переведений на службу в Розвідуправління РККА.
У березні 1924 — квітні 1935 року — начальник 4-го розвідувального управління штабу РСЧА, фактично створив систему військової розвідки СРСР.
1932—1934 — після серії скандальних провалів у роботі радянської військової розвідки був переміщений на посаду заступника командувача військами Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії, але фактично там не працював.
1936—1937 — головний військовий радник в армії республіканської Іспанії під ім'ям генерала Доніцетті.
Травень 1937 — повернення в СРСР і знову на пост начальника Розвідуправління.
1 серпня 1937 знятий з поста начальника Розвідуправління з направленням у розпорядження Наркома оборони СРСР
27 листопада 1937 — був заарештований і звинувачений в «антирадянській троцькістській терористичній діяльності».
29 липня 1938 — розстріляний на полігоні «Комунарка». Реабілітований посмертно 28 липня 1956.