Аралов Семен Іванович

Аралов Семен Іванович
Народження	30 грудня 1880(1880-12-30) Москва, Російська імперія[1]
Смерть	22 травня 1969(1969-05-22)[1] (88 років) Москва, СРСР[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Освіта	Російський економічний університет імені Плеханова і Московське комерційне училище^d
Партія	КПРС
Звання	Штабскапітан  Полковник
Війни / битви	Перша світова війна, Друга світова війна, Російсько-японська війна, Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Нагороди

Аралов Семен Іванович (17 (30) грудня 1880(18801230) — 22 травня 1969) — радянський державний і військовий діяч.

Біографія

Народився в Москві в купецькій сім'ї. Закінчив Комерційний інститут (нині — Російська економічна академія ім. Плеханова). Від 1903 року — в революційному русі. 1905 року мобілізований до армії, учасник російсько-японської війни, прапорщик. В 1907 році працював наставником у Рукавишниківському виправному закладі для неповнолітніх. Учасник Першої світової війни, штабс-капітан. Перший керівник Реєстраційного управління Польового штабу Реввійськради Республіки (РУ ПШ РВРР), родоначальника Головного розвідувального управління. За деякими даними один з тих, хто приймав рішення про ліквідацію одного з найвідоміших українських червонокозацьких отаманів Миколи Щорса.

Після Лютневої революції 1917 — заступник голови, голова армійського комітетуту 3-ї армії. Від січня 1918 — начальник оперативного відділу Московського військового округу, начальник оперативного відділу наркомату з військової і морської справ РСФРР.

Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету 2 вересня 1918 року була створена Революційна військова рада Республіки, до складу якої увійшов Аралов. Згідно з наказом № 94 РВР від 14 жовтня 1918 р. запроваджувався Військово-Революційний Трибунал при РВР під головуванням Данішевського. Членами Трибуналу було обрано Мехоношина і Аралова. 24 жовтня 1918 року він призначається комісаром Польового штабу РВР, а вже 5 листопада — чільником Регістраційного управління Польового штабу Робітничо-Селянської Червоної Армії (Регіструпр, див. ГРУ).

З червня 1919 року по грудень 1920 року — член РВР 12-ї та 14-ї армій Південно-Західного фронту. Від січня 1921 — член РВР Київського військового округу, член радянської російсько-української делегації на мирних переговорах з Польщею.

Надалі до 1925 року перебував на дипломатичній роботі в Литві, Туреччині, Латвії, член колегії Наркомату закордонних справ СРСР. З 1927 — член президії Вищої ради народного господарства СРСР, член колегії Наркомфіну. Від 1938 — заступник директора літературного музею. Учасник Другої Світової війни, з 1946 — на партійній роботі в Москві, з 1957 на пенсії. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, Червоної Зірки, орденами Польщі, медалями. Помер у Москві.

Твори

• Аралов С. І. Ленин вел нас к победе. // М.: Політвидав, — 1989. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Примітки

1. Аралов Семён Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135

Література

• Н. В. Шпакова. Аралов Семен Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• О. І. Колпакіді, Д. П. Прохоров, Империя ГРУ. Очерки истории российской военной разведки // М.: ОЛМА-ПРЕСС, — 1999 (рос.)

Джерела

• Гриневич Л. В. Аралов Семен Іванович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 116. — ISBN 966-00-0734-5.
• Верховний Суд Російської Федерації^[недоступне посилання з червня 2019]
• Аралов на сайті «protivpytok.org» [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)