|
Батьово
Ба́тьово (колишні назви — Батьу, Вузлове; на угор. Bátyú) — селище в Україні, адміністративний центр Батівської селищної громади Берегівського району Закарпатської області. Населення 2 914 осіб (станом на 1 січня 2022 року). ГеографіяРозташоване за 33 км від районного центру (автошлях Т 0707). У Через селище пролягає залізнична лінія Ужгород — Солотвино, на якій розташована однойменна залізнична станція. Діє пункт контролю Батєве на кордоні з Угорщиною. ІсторіяВ околицях селища виявлено три поселення: одне — епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і два — перших століть нашої ери (на одному з них досліджено 9 печей виробничого призначення). Перші згадки про Батьово виявлені в письмових джерелах 1205 року. Щодо назви, то є припущення, начебто в цих місцях відпочивав хан Батий із військом під час свого чергового походу. За іншою версією, при весняних паводках навколишня місцевість сильно затоплювалась, утворюючи брудні вибоїни (угор. Kátyú, яке згодом трансформувалось в «Bátyú»). На початку XIII століття село кілька разів переходило у власність різних феодалів, допоки не опинилось у власності заможної угорської родини Лоняї, представники якого володіли селом у 1285—1920 роках. Велике значення для села мала залізниця, яка була прокладена в XIX столітті. Зокрема, 24 жовтня 1872 року було відкрито дільницю Угорської Північно-Східної залізниці Чоп — Королево, що прокладена через Батьово, а 4 грудня 1872 було відкрито відгалужену дистанцію Батьово — Мукачево Угорської Північно-Східної залізниці. Село належало до Австро-Угорської імперії, а від її розпаду у 1918—1938 роках було частиною Чехословаччини. Лише наприкінці березня до початку травня 1919 року в Батьово існувала радянська влада. У 1921 році в селі створена організація Комуністичної партії Чехословаччини. Під час окупації Батьово Угорським королівством, 41 родину кинули до концтабору, а близько 90 осіб відправили на примусові роботи. 28 жовтня 1944 року частини Червоної армії визволили Батьово від фашистів. У 1946 році село перейменоване на Вузлове. Передбачалось, що його населення, зайняте здебільшого в обслуговуванні залізниці та пов'язаних з нею підприємств, збільшиться втроє. В селищі було зведено невеличкий мікрорайон з 5-поверхівками, планувалось створення розважального центру та росту урбанізації. Однак ці плани не були реалізовані, і сьогодні Батьово по суті залишилось селом. У 1970-х роках, за даними Історії міст і сіл Української РСР, у селі мешкало 2084 осіб. В ньому знаходилася бригада колгоспу імені XXI з'їзду КПРС (центральна садиба була у селі Свобода). За бригадою було закріплено 800 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 500 га орної землі. Вирощували зернові (переважно пшеницю, ячмінь, кукурудзу) та овочеві (переважно картоплю, капусту) культури. Було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. З 1971 року Вузловому надано статус селища міського типу. У 1978 році в селищі став до ладу міжнародний контейнерний термінал. За трудові успіхи 17 передовиків були нагороджені орденами і медалями СРСР, у тому числі орденом Трудового Червоного Прапора — доярка колгоспу І. А. Бенце, орденом «Знак Пошани» — бригадир колгоспу Д. Д. Барат. На території селища працювали: середня школа (32 вчителі і 421 учень), музична школа, бібліотека (книжковий фонд її становив 8,7 тисячі примірників), клуб (з залом на 150 місць), дільнична лікарня на 30 ліжок (11 медпрацівників, у тому числі 4 лікаря), обласний ревмокардіологічний дитячий санаторій, аптека, амбулаторія; стадіон, 7 крамниць, ресторан, кафе, відділення зв'язку, філія Ощадбанку, будинок побуту. Рішенням № 137/95-ПВ Верховної Ради України від 2 березня 1995 року селищу відновлена історична назва Батьово[3]. Архітектура В селі є колишній палац родини Лоняї, збудований у XVIII столітті в стилі класицизму. На жаль, про його тодішній вигляд можна судити хіба з нечисленних світлин, сьогодні ж шляхетне походження будівлі видає хіба що алея дерев, яка залишилась від парку. Колишній палац, після численних перебудов, важко впізнати в нинішній будівлі «Закарпатського обласного притулку для дітей та підлітків». Саме в такому статусі існує колишній палац вже з 2000 року. За радянських часів в ньому містився санаторій. У 1944 році палац Лоняї слугував місцем збору угорців з навколишніх сіл, яких депортували в трудові табори на так звані «маленькі роботи».  Місцева реформатська церква побудована у 1802 році замість дерев'яної. У 1907 році церква була знищена пожежею, відбудована у 1910 році реконструйована у 1988 році. На подвір'ї церкви встановлено меморіальний знак на честь селян, загиблих під час другої світової війни та повоєнних сталінських репресій. Поруч із реформатською церквою в 1785 р. була заснована церковна школа. Сьогодні, вочевидь, зазнавши перебудов, вона має вигляд звичайного приватного будинку. Будівля Батівської селищної ради збудоване за чехословацької влади в 1935 році, як сільська управа. Неподалік сільради була ще й будівля жандармерії, але на сьогодні вона перебудована до повної втрати автентичності. Православною громадою села Батьова у 2012 році збудований храм в традиційному для цієї конфесії стилі. Відомі люди
Туристичні місця- три поселення: одне — епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і два — перших століть нашої ери (на одному з них досліджено 9 печей виробничого призначення). - колишній палац родини Лоняї, збудований в XVIII столітті в стилі класицизму. - реформатський храм побудований у 1802 р. - 1935 рік сільська управа - У ХІХ столітті, окрім родини Лоньяй, тут також була земля родини Бей та Zsigmond Bernáth, — це один з героїв роману «Дивний шлюб» Калмана Міксата. Населення Чисельність населення
Розподіл населення за рідною мовою (2001)МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Культурне життя В приміщенні місцевої бібліотеки, яка, у свою чергу, розмістилася в стародавній, початку ХХ-го століття, сільській хатині, на громадських засадах функціонує музей народного побуту. В трьох невеликих кімнатках представлені традиційний угорський одяг, посуд, інструменти, світлини. Музей заснований місцевими пенсіонерками в 2006 р. Пенсіонерки не лише опікуються клубом, а ще й співають, і навіть їздять із «гастролями» по різних культурних заходах по області. Примітки
Посилання
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
