|
Барбара Бранденбурзька (1422—1481)Барбара Бранденбурзька (нім. Barbara von Brandenburg; 30 вересня 1422 — 7 листопада 1481, Мантуя, Мантуанське маркграфство) — старша дочка спадкового принца курфюрста Бранденбурга Йоганна Алхіміка з роду Гогенцоллернів і племінниця імператора Сигізмунда, в шлюбі — маркграфиня Мантуанська. Одна з найосвіченіших жінок свого часу, брала участь в управлінні державою. Її дії заклали основу для майбутнього економічного процвітання Мантуанського маркграфства[4]. За твердість характеру та вміння досягати поставлених цілей сучасники прозвали її «бій-бабою» (італ. virago)[4]. ЖиттєписДитинство і юністьБарбара фон Гогенцоллерн народилася 30 вересня 1422 року (в деяких джерелах вказано 1423 рік). Вона була старшою дочкою Йоганна Алхіміка, сина Фрідріха I, маркграфа Бранденбурзького від Єлизавети Баварської, і Барбари Саксен-Віттенберзької, дочки курфюрста Саксонії Рудольфа III Саксен-Віттенберзького від Ганни Мейссенської. Її батько відмовився від первородства і натомість отримав володіння роду Гогенцоллернів у Франконії[5][6]. 22 травня 1427 року, при укладенні мирного договору між Бранденбурзьким маркграфством і Померанським герцогством, вона була заручена з Йоахімом Штеттинським, сином герцога Померанського, який пізніше одружився з її молодшою сестрою Єлизаветою Бранденбурзькою[4]. 5 липня 1433 році, за посередництва кардинала Джуліано Чезаріні, папського легата на соборі в Базелі, а також Маттео Боніперті, єпископа Мантуї і Крістофа фон Ротенхана, єпископа Лебуса, імператор Сигізмунд оголосив про заручини Барбари Бранденбургської, яка припадала йому племінницею, з Лудовіко Гонзага, старшим сином маркграфа Мантуанського. Урочиста церемонія вінчання 21-річного нареченого і 11-річної нареченої пройшла 12 листопада 1433 року в соборі Святого Петра в Мантуї[4][7][8]. До досягнення повноліття Барбара жила при дворі Гонзага. Вона навчалася разом з молодшими дітьми маркграфа Мантуанського у відомого педагога і гуманіста Вітторино да Фельтре. Освітній курс включав риторику, математику, філософію, спів, музику, малювання, грецьку і латинську мови, а також фехтування, біг, їзду верхи, плавання і ігри в м'яч. Барбара була здібною ученицею. Вона оволоділа чотирма мовами, чудово зналася на літературі і пізніше здобула популярність як одна з найосвіченіших жінок Ренесансу[4][9][10][11]. Маркграфиня МантуанськаВ 1444 році, після того, як її чоловік став маркграфом під ім'ям Лудовіко III, вона отримала титул маркграфині Мантуанської. Разом з чоловіком брала участь в управлінні державою, вела активну переписку з європейськими дворами, курією і державними діячами імперії, підтримуючи політичні та економічні інтереси маркграфства. З 1445 по 1455 рік виконувала обов'язки регента під час частих від'їздів чоловіка у Венеційську республіку і Міланське герцогство. Її дії заклали основу для майбутнього економічного процвітання Мантуанського маркграфства[4]. Дізнавшись про намір папи римського Пія II скликати собор для обговорення війни проти Османської імперії, яка загрожувала Європі, Барбара Бранденбургська доклала всі зусилля, щоб ця подія відбулася в Мантуї. Вона звернулася за допомогою до свого дядька Альберта Ахіллеса Бранденбурзького, розраховуючи через нього заручитися підтримкою імператора. Собор пройшов у Мантуї 26 вересня 1459 року. Результатом гостинності, наданої понтифіку Барбарою Бранденбургською, стало зведення у кардинали її сімнадцятирічного сина Франческо у грудні 1461 року[4][12]. При маркграфині встановилися особливо тісні зв'язки між маркграфством і імперією. З цією метою нею укладалися династичні шлюби її дітей з німецькими принцами і принцесами: старшого сина Фредеріко вона одружила з принцесою Маргаритою Баварською, дочку Барбару видала за герцога Вюртемберзького, дочку Паолу — за графа Гориці, середнього сина, Джанфранческо, відправила до двору Гогенцоллернів для отримання освіти. Єдиною аномалією в цьому ряду стала її невдала спроба видати дочку Доротею за спадкоємця Міланського герцогства[4][13]. Стараннями Барбари двір Гонзага в Мантуї перетворивсяув один з відомих центрів культури та мистецтва епохи Відродження в Італії. Разом з родиною вона була зображена придворним художником Андреа Мантенья на знаменитій фресці «Шлюбний чертог» в замку Сан-Джорджо в Мантуї. Автор зобразив жінку зрілого віку з некрасивими і майже маскулінними рисами, що свідчать про твердий і рішучий характер. За її замовленням, виконання якого тривало з 1442 за 1461 рік, Бельбелло та Павія і Джіроламо та Кремона створили «Місал» в стилі пізньої готики, який отримав ім'я замовниці[14][15]. Маркграфиня брала участь в управлінні державою і після смерті чоловіка в 1478 році. Барбара Бранденбургськая померла 17 листопада 1481 року в Мантуї і похована в місцевому соборі Святого Петра. Вона є головною героїнею історичного роману «Принцеса Мантуї» письменниці Марії Ферранте[16]. Шлюб і потомство 12 листопада 1433 року в Мантуї був укладений шлюб між принцесою Барбарою фон Гогенцоллерн і принцом Лудовико Гонзага (5.6.1412 — 11.6.1478), патрицієм Венеції, майбутнім 2-му маркграфом Мантуї під ім'ям Лудовико III, сином Джанфранческо I Гонзага, маркграфа Мантуї і Паоли Малатести[17]. У цьому шлюбі народилися 13 дітей, з яких троє померли в дитинстві:
ГенеалогіяПримітки
Література
Посилання
|
.svg)
