uk %D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%BB%D0%B0

Барадла
Барадла
(словац. Aggtelek-Baradla; угор. Baradla–Domica)
	Схема печерної системи
Характеристики
Тип	карстова
Довжина	25 500 м
Глибина	86 м
Висота н. р. м.	261 м
Кількість входів	2
Дослідження
Рік відкриття	1549
Відвідування
Вільний доступ	1806
Вебсайт	www.travel-slovakia.ru
Розташування
	48°28′00″ пн. ш. 20°30′00″ сх. д. / 48.4667° пн. ш. 20.5° сх. д.
Країна	Словаччина / Угорщина
Карти розташування
	Барадла у Вікісховищі

Аггтелек-Барадла (словац. Aggtelek-Baradla) чи Барадла-Доміца (угор. Baradla–Domica) — печерна система на кордоні Словаччини (Словацький Карст) та Угорщині (Аггтелецький карст), яка є однією з найдовших повністю досліджених печер і яка відкрита для відвідування протягом багатьох років. Має два входи зі сторони Угорщини та зі сторони Словаччини.

Опис

Довжина карстової печерної системи становить 25,5 км і включає в себе також 5,3 км печери Домиця. Вхід до печери знаходиться біля села Аггтелек, що біля підніжжя скелі. Печера має зчленовані та звивисті основні канали довжиною 7 км, а також зали шириною 10 м і 7-8 м у висоту. Багато коротких і довгих з'єднувальних бічних відгалужень.

Різні частини печери мають різні кольори і форми, що дає мальовниче різноманіття сталагмітів та сталактитів. Підземні води проходять підземними річками річки Стікс і Ахерон, наповнюються під час повеней через основні гілки.

Резерват. В печері санаторій, концертний зал. Туризм. Особливістю печери є присутність великої кількості кажанів (близько 1 500 тварин 16 різних видів). Найбільшим підземним залом є Собор Майка з каскадними водоспадами, званими також Римська лазня^[1].

Температура повітря — +10 +11 °C, відносна вологість повітря — 95—98 відсотків^[2].

Історія

Природні входи до печери були заселені ще у часи неоліту. Перша письмова згадка про печеру датується 1549 роком. 1794 року печеру було вперше досліджено Йозефом Сарторієм. 1802 року була вперше надрукована карта печери, а 1806 року вона була відкрита для туристів. Станом на 1825 рік було відомо лише 1,8 км ходів. 1825 року печеру дослідив Імре Васс і довжина відкритої частини збільшилась до 5 км. Він створив точнішу карту та зробив повний опис печери. Його робота була надрукована 1831 року угорською мовою. 1890 року було відкрито вхід Червоне озеро. Подальші дослідження та вивчення печери з поступовим розширенням відкритої частини продовжувались до 1928 року.