Аров Дамир Зямович
Дамир Зямович Аров (нар. 29 червня 1934, Київ) — математик, педагог, доктор фізико-математичних наук, професор. БіографіяД. З. Аров народився 29 червня 1934 року в Києві. У 1957 року з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. В 1957—1959 роках вчителював в Овідіопольському районі Одеської області, а у 1959—1962 роках навчався в аспірантурі. З 1962 року працював в Одеському державному педагогічному інституті імені К. Д. Ушинського асистентом, старшим викладачем кафедри вищої математики, доцентом кафедри математичного аналізу. У 1987—1989 роках був завідувачем кафедри математичного аналізу, а у 1990—1995 роках — завідувачем кафедри прикладної математики та основ інформатики. В 1995—2003 роках обіймав посаду професора, а у 2003—2004 роках — завідувача кафедри математичного аналізу. У 2004—2018 роках був професором кафедри прикладної математики та інформатики Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. У 1964 році в Ленінградському університеті захистив дисертацію «Деякі питання метричної теорії динамічних систем» на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук (науковий керівник — професор В. П. Потапов). В 1986 році в Інституті математики Академії Наук УРСР захистив дисертацію «Лінійні стаціонарні пасивні системи з втратами» і йому був присуджений науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1989 році присвоєно вчене звання професора. Читав лекції та проводив наукову роботу у Лейпцизькому (Німеччина), Амстердамському (Нідерланди), Хоккайдському (Японія), Каракаському (Венесуела) університетах, а також у науково-дослідному інституті імені Х. Вайцмана (Ізраїль). У 2018 році вийшов на пенсію. Наукова діяльністьОсновні напрями наукових досліджень: теорія ймовірностей, ергодична теорія ліній. операторів та оператор-функцій, теорія розсіювання, теорія керування, обернені проблеми для канонічних систем; розроблення ААК-теорії (спільно з В. Адамяном та М. Крейном), що лягла в основу розвитку нового напрямку в теорії керування, Н∞ — оптимального контролю. Розвиток теорії лінійних пасивних систем, методу Дарлінґтона в цій теорії; розвиток теорії J-внутрішніх матриць-функцій і пов'язаних із нею проблем екстраполяції матриць-функцій та обернених проблем для канонічних систем. Є автором понад 120 наукових праць. Підготував біля 20 докторів та кандидатів наук. Праці
Відзнаки
Література
Посилання
Примітки |
Portal di Ensiklopedia Dunia