|
Аральська описова експедиція  Ара́льська описо́ва експеди́ція — експедиція, яку 1848–1849 організувало Військове міністерство для знімання й промірювання Аральського моря та вивчення його природних ресурсів і умов майбутнього судноплавства. ЕкспедиціяОчолював її Олексій Бутаков. Він порушив перед командиром Окремого Оренбурзького корпусу Володимиром Обручовим клопотання про введення до складу експедиції Тараса Шевченка як художника. Обручов задовольнив це клопотання. Транспорт, у складі якого була флотська команда Бутакова, вирушив із Орської фортеці до Раїмського укріплення 11 травня 1848, везучи в розібраному вигляді збудовану в Оренбурзі шхуну «Костянтин». У дорозі Шевченко жив у кибитці штабс-капітана генерального штабу Олексія Макшеєва. Зроблено тридцять три переходи, подолано 702 версти. Маршрут транспорту : 1. річки Мендибай, Ор, Тастибутак, Ащесай, Уймула, форт Карабутак, урочища Ащебутак, Яманкайракли, Якшикайракли, річка Іргиз, гора Манаауліє, могила Дустана, урочище Кизил-Яр, укріплення Уральське. 2. озера Джалангач, Китайкуль, річка Джалавли, копані Терекли, Джулюс, Каракудук (кудук – колодязь, копань), Дунгурсюксор, Кулькудук, річка Алтикудук, Акджулпас, Аккудук, Сапак, озеро Камишли-баш, укріплення Раїм. У Раїм транспорт прибув 19 червня 1848 р. У дорозі Шевченко виконав понад сорок ескізів олівцем та акварелі «Джангисагач», «Укріплення Іргизкала»[1], «Пожежа в степу»[2], «Дустанова могила» й «Днювання експедиційного транспорту в степу». Цей шлях він пізніше описав у повісті «Близнецы». П'ять тижнів тривала підготовка до плавання; зібрано й спущено на воду шхуну «Костянтин». У Раїмі Шевченко зробив вісім малюнків, на яких зображено шхуни, жанрові сцени та учасників експедиції. 25 липня шхуна «Костянтин» у супроводі шхуни «Николай» вирушила по Сирдар'ї до Аральського моря. Через два дні шхуни досягли острова Косарал. [3] 30 липня шхуна «Костянтин» вийшла в море. Шевченко жив в офіцерській каюті разом із лейтенантом Олексієм Бутаковим, штабс-капітаном Олексієм Макшеєвим, корусу штурманів прапорщиком Ксенофонтом Поспєловим, прапорщиком Артемом Акишевим (топографом), старшим фельдшером Олександром Істоміним , рядовим Томашем Вернером (геологом). Інші учасники походу: рядові: марсовий Іван Петренко; 1-ї статті: Калістр. Парфенов, Авер’ян Забродін, Густав Терм, Іон Полєтаєв, Григорій Орлянський, Михайло Воронов, Тарас Фунін, Іван Іванов, Прокопій Васильєв, Микита Даниленко, Абдул Оскін; 2-ї статті: Гаврило Погорєлов, Андрій Сахнов, Николай Трифонов; денщики: Іван Тихов при лейт. Бутакові, Марковей Сидоров при шт.-кап. Макшеєві. Усього 27 учасників. Шхуна провела обстеження, знімання й промірювання глибин поблизу північно-західного, західного і частково — південного берегів моря. Відкрито й описано групу островів — Миколи (згодом — Відродження), Обручова, Наслідника (згодом — Комсомольський) та Костянтина. Шевченко в цей час намалював акварелі «Мис Байгубек»[4], «Низький берег острова Миколи», «Гористий берег острова Миколи» та інші 26 вересня 1848 експедиція повернулася до острова Косарал, 5 жовтня команда зійшла на берег на зимівлю.
Січень — березень 1849 Шевченко прожив у Раїмі, решту часу — на Косаралі. Під час перебування на цьому острові поет напружено працював. Збагатилася його майстерність як пейзажиста й портретиста. Малюнки «Казахи біля вогню», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казах на коні» та інші відображають інтерес і приязне ставлення художника до казахів. Зимівля 1848 — 1849 на Косаралі була дуже продуктивна у творчості поета. Крім значної кількості малярських творів, він написав понад 70 поезій. У них відбиті тяжкі переживання, спричинені неволею й самотністю («І знов мені не привезла»[5], «Хіба самому написать», «Мов за подушне, оступили»[6], «Заросли шляхи тернами» та ін.); твори «П. С.», «Неначе цвяшок, в серце вбитий» («Марина»), «Якби тобі довелося», «Царі» («Старенька сестро Аполлона») спрямовані проти гнобителів народу.  6 травня 1849 року експедиція Бутакова починає друге плавання в Аральському морі. У море вийшла також шхуна «Миколай», якою командував Поспєлов. Шхуна «Костянтин» вирушила на південь уздовж східного берега. Оглянувши частково й південний берег, команда 29 червня повернулася до острова Косарал. Під час цього плавання Шевченко виконав малюнки «Острів Чикитаарал», «Острів Чеканарал»[7] та інші. [3] 19 липня шхуна знову вийшла в море для топографічного знімання західного берега й дослідження затоки Перовського, а 20 вересня повернулася до гирла Сирдар'ї. 22 вересня плавання закінчено. У поході брали участь: Командир – капітан-лейтенант Бутаков. Топограф Кузьма Рибін. 4 лінійного батальйону унтер-офіцери: Рахматулла Абізаров (з морського відомства). Томас Вернер. Рядові: переведені з 45 флотського екіпажу: Іван Петренко, Микита Даниленко, Авер’ян Забродін, Прохор Васильєв, Густав Терн, Гаврило Погорєлий; взяті з Раїмського гарнізону в доповнення: Іван Васильєв, Іван Секерин, Гур’ян Андрєєв, Єфим Горєєв, Микола Семенов, Петро Селіверстов, Осип Поляков, Митрофан Єгранов, Тарас Шевченко. Ще перед другим виходом в море (22 квітня 1849) Бутаков звернувся до командування з проханням відрядити Шевченка й Вернера до Оренбурга, щоб закінчити оформлення матеріалів експедиції. Наприкінці вересня дослідники вирушили до Раїма, а звідти 10 жовтня — до Оренбурга, куди й прибули 31 жовтня 1849 року. З другого плавання Шевченко привіз до Оренбурга більше 17 малюнків, зроблених переважно олівцем («Острів Чеканарал», «Острів Кугарал»[8] та інші). Щоб прискорити закінчення робіт для звіту, Олексій Бутаков звернувся 5 листопада 1849 до штабу Окремого Оренбурзького корпусу з проханням залучити до роботи Броніслава Залеського, який умів малювати. Разом із Залеським Шевченко приготував для звіту незакінчені малюнки. На Великдень 1850-го Шевченка заарештували за доносом. Після слідства командувачу 5-го лінійного батальйону майору Мєшкову оголошено 5 вересня сувору догану:
… За помилку стосовно нагляду за рядовим Шевченком … якнайсуворішу догану отримав також капітан-лейтенант Бутаков від морського міністра О. Меншикова (9 грудня). Він кілька років перебував під наглядом[джерело?] III відділення Власної Його Імператорської Високості канцелярії (політичної поліції). Рядового Шевченка відправили до Новопетровського укріплення. Його мистецькі роботи, виконані в Аральській експедиції з науковою достовірністю, були поховані в архівах штабу Окремого оренбурзького корпусу і морського міністерства. Частина малюнків зберігалась приватно. Перша карта Аральського моря Експедиція дала науці багато нового та, за характеристикою від Тараса Шевченка, «оригінального, ще не баченого в Європі». У результаті польових і камеральних робіт створено першу морську (гідрографічну) карту Аральського моря (див. малюнок) у проєкції Меркатора в масштабі 8,3 милі в 1 дюймі (1: 606564), яку 1850 року видав Гідрографічний департамент Морського міністерства під назвою «Карта Аральского моря, составленная с описей капитан-лейтенанта Бутакова и корпуса флотских штурманов прапорщика Поспелова в 1848 и 1849 гг.». Рукописний оригінал карти (у її складанні взяв участь також Тарас Шевченко) з підписом оберквартирмейстера Окремого Оренбурзького корпусу підполковника Івана Бларамберга зберігається в Російському державному військово-історичному архіві (фонд Військово-ученого архіву, № 22924). 1853 року Олексій Бутаков помістив у «Віснику Імператорського російського географічного товариства» звіт про картографування під назвою «Сведения об экспедиции, снаряженной для описи Аральского моря в 1848 г.». У тому ж році зменшена карта Бутакова була опублікована у Лондоні як додаток до статті Бутакова «Survey of the Sea of Aral» («Топографічне досдідження Аральського моря») в журналі Королівського географічного товариства. Друге виправлене російське видання карти Бутакова вийшло у 1908 році, наступні видання опубліковано в радянські часи з приміткою під її нижньою рамкою: «Складена за картою Бутакова 1850 року». Крім того, вона виходила як складова карт більших територій. За знімання берегів Аральського моря штабс-капітан О. І. Макшеєв був нагороджений орденом Св. Анни третього ступеня, топографів 2 класу унтер-офіцерів Рибіна й Христофорова підвищено у прапорщики з перебуванням в Армії і при корпусі топографів; команді експедиційних суден кількістю 50 чоловік, в тому числі й Шевченкві видано по п’ять рублів сріблом кожному, а двох киргизьких проводирів Чикменського роду Сиранбека й Альмамбека, котрі перебували на шкунах «Миколай» і «Костянтин», нагороджено каптанами, обшитими галоном, доставлених з кабінету його величності. Т. Вернер ще 1848 року отримав звання унтер-офіцера. Хоча Бутаков подавав клопотання про присвоєння рядовому Шевченкові звання унтер-офіцера «за заслуги у створенні карти і альбому малюнків», художник підвищення не дочекався. Сам Бутаков став дійсним членом (1849) і членом Ради (1867) Імператорського російського географічного товариства (ІРГТ), був нагороджений орденом святого Володимира четвертого ступеня і щорічною рентою 157 рублів 50 копійок. Унікальна карта Аральського моря отримала лише «почесного від імені Товариства (ІРГТ) відгук», хоча окремі члени комісії ІРГТ — полярний дослідник контр-адмірал П. Ф. Анжу; гідрограф, капітан 1-го рангу М. П. Манганарі; член Адміралтейської ради адмірал О. І. Зеленой та астроном О. М. Савич пропонували відзначити карту найвищою нагородою ІРГТ — золотою медаллю. Примітки
Література
Див. також |
