Вал кратера перекритий численними невеликими кратерами. Висота валу над навколишньою місцевістю становить 150 м[1]. Дно чаші кратера рівне, заповнене лавою; не має помітних структур, за виключенням декількох дрібних кратерів; характеризується низьким альбедо. Об'єм кратера становить приблизно 2300 км³[1].
Кратер Аполлоній С у 1976 році перейменовано на кратер Амегіно[en].
Кратер Аполлоній D в 1976 році перейменовано на кратер Картан.
Кратер Аполлоній G в 1976 році перейменовано на кратер Таунлі[en].
Кратер Аполлоній K в 1973 році перейменовано на кратер Аббот.
Кратер Аполлоній P в 1973 році перейменовано на кратер Делі[en].
Кратер Аполлоній T в 1976 році перейменовано на кратер Бомбеллі[en].
Кратер Аполлоній W в 1976 році перейменовано на кратер Пті[en].
Кратер Аполлоній N є кратером з двома концентричними валами.
Кратер Аполлоній W належить до числа кратерів, у яких зареєстровані температурні аномалії під час затемнень. Пояснюється це тим, що подібні кратери мають невеликий вік і скелі не встигли покритись реголітом, що здійснює термоізоляційну дію.
Кратери Аполлоній B і Аполлоній L внесені Асоціацією місячної і планетарної астрономії (ALPO) до списку кратерів з темними радіальними смугами на внутрішньому схилі[5].
Місця посадок космічних апаратів
Приблизно 45 км на південний захід від сателітного кратера Аполлоній A, у точці з селенографічними координатами 3°34′ пн. ш. 56°30′ сх. д., 11 вересня 1971 року розбилася радянська автоматична міжпланетна станція «Луна-18».
Приблизно 10 км на північний захід від сателітного кратера Аполлоній C, у точці з селенографічними координатами 3°32′ пн. ш. 56°33′ сх. д., 21 лютого 1972 року здійснила успішну посадку радянська автоматична міжпланетна станція «Луна-20», а 22 лютого 1972 року стартувала її злітна ступінь, що доставила на Землю зразки місячного ґрунту.