Амарант червоний

? Амарант червоний
Самець червоного амаранта (підвид L. r. rubricata, Квазулу-Наталь)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Астрильдові (Estrildidae) Рід: Амарант (Lagonosticta) Вид: Амарант червоний
Біноміальна назва
Lagonosticta rubricata (Lichtenstein, MHC, 1823)
Ареал виду
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Fringilla rubricata Lichtenstein, MHC, 1823 Estrilda rubricata (Lichtenstein, MHC, 1823)
Посилання
Вікісховище: Lagonosticta rubricata Віківиди: Lagonosticta rubricata ITIS: 560649 МСОП: 22731403 NCBI: 247514

Амара́нт червоний[2] (Lagonosticta rubricata) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.

Опис

Червоний амарант (Кенія)

Червоний амарант (ДР Конго)

Самиця червоного амаранта (підвид L. r. rubricata, Квазулу-Наталь)

Довжина птаха становить 10-11 см, вага 8,6-11,7 г. У самців тім'я, потилиця і шия темно-сірі, верхня частина тіла оливково-коричнева, іноді з сірим відтінком. Хвіст чорний, надхвістя і краї хвоста темно-карміново-червоні. Нижня частина тіла темно-червона, верхня частина грудей і боки легко поцятковані невеликими білими плямками. Середина живота сірувата, гузка і нижні покривні пера хвоста чорнуваті. Очі чорнувато-карі, дзьоб короткий, загострений, чорнувато-сірий, знизу біля основи рожевий. Самиці мають подібне, однак більш тьмяне забарвлення.

Підвиди

Виділяють чотири підвиди:[3]

• L. r. polionota Shelley, 1873 — від південного Сенегалу до Нігерії;
• L. r. congica Sharpe, 1890 — від Камеруна до Південного Судана, західної Уганди, сходу і півдня ДР Конго і півночі Анголи;
• L. r. haematocephala Neumann, 1907 — від сходу Південного Судану, Ефіопії і Еритреї через Уганду і Кенію на південь до Замбії, східного Зімбабве, Малаві і центрального Мозамбіка;
• L. r. rubricata (Lichtenstein, MHC, 1823) — Південно-Африканська Республіка, Есватіні і Мозамбік (на південь від річки Саве).

Світлодзьобий амарант раніше вважався підвидом червоного амаранта, однак був визнаний окремим видом.

Поширення і екологія

Червоні амаранти живуть у вологих чагарникових, трав'янистих і папоротевих заростях на узліссях тропічних лісів, в густих чагарникових заростях на берегах річок, в підліску рідколісь і у високотравних саванах, місцями порослих чагарниками. Зустрічаються парами або сімейними зграйками до 6 птахів, на висоті до 1800 м над рівнем моря. Уникають сухих трав'янистих саван і густих тропічних лісів. Також червоні амаранти іноді зустрічаються в садах і поблизу людських поселень, однак не так часто, як деякі інші види амарантів. Вони живляться переважно насінням трав, яке шукають на землі, іноді також ягодами, плодами і дрібними комахами.

Сезон розмноження у червоних амарантів припадає на завершення сезону дощів. Самці виконують демонстраційні танці, присідаючи перед самицею, тримаючи в дзьобі травинку або перо і водночас співаючи. На відміну від інших амарантів, під час сезону розмноження вони демонструють територіально поведінку, агресивно реагуючи на порушників. Гніздо кулеподібне, робиться парою птахів з переплетених рослинних волокон. В кладці від 3 до 5 білуватих яєць. Інкубаційний період триває приблизно 11-13 днів, насиджують і самиці і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще приблизно 10 днів. Червоні амаранти іноді стають жертвами гніздового паразитизму фіолетових вдовичок.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Lagonosticta rubricata: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 19 жовтня 2022
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 19 жовтня 2022.

Джерела

• Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
• Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.

Посилання

• Bluebilled firefinch - Species text in The Atlas of Southern African Birds.